Павло Тичина – життя в обмін на хвалебні оди комуністичному ладу

  Сьогодні хочеться згадати хорошу людину, видатного поета, перекладача Павла Тичину.  

Народився Павло в 1891 році на Чернігівщині, в сім'ї псаломщика та викладача в школі. Зазвичай, в той час найбільш освіченими людьми на селах були священнослужителі. Зростав Павло в дуже багатодітній родині - 12 сестер та братів(!).Павла віддали до науки, хоч це тоді й коштувало дуже дорого батькам. Він настільки був здібним учнем, що його перша вчителька під враженням подарувала йому кілька українських книжок. Павло за багато років не забув цю світлу та чудову людину – присвятив їй поему «Серафима Морачевська» 

В 9 років хлопець стає співаком  архієрейського хору при Єлецькому монастирі.

Під час навчання у Чернігівській духовній семінарії він товаришував з Василем Елланом-Блакитним, Георгієм Верьовкою, Віктором Коновалом, Аркадієм  Казкою. Тоді ж починає віршувати і відвідувати "літературні суботи" у Михайла Коцюбинського. Саме поезія "Розкажи, розкажи мені, поле" отримала схвалення М.Коцюбинського. За допомоги Михайла Грушевського у 1912 році  надруковано перший вірш Тичини у «Літературно-науковому віснику». 

У  1913 році поет у Воронькові у Коновалів познайомився із сестрами Інною та Полею. Захопився обома, але Полю назвав "моя Весна".  Хоча... 

  О панно Інно, панно Інно!
Я сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? Давно. Цвіли луги...
О панно Інно, панно Інно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги...
 

Я Ваші очі пам’ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо... шепіт гаю...
О ні, то очі Ваші. Я ридаю.
Сестра чи Ви? Любив...   

Проте «Весна»-Поля покинула Павла, а панна Інна (Нюся) померла у квітні 1920-го. «Померла Нюся. Оттепер уже для мене Поля зовсім не існує. В Нюсі я довго ще любив Полю?»- запише Тичина. Відомо тільки, що й Поля померла раніше за Тичину. 

Павло Тичина хотів здобути економічну освіту та вступив до Київського комерційного інституту, але не довчився.  За Першої світової війни ВУЗ перевели до Саратова. Відправившись туди складати іспити, Тичина серйозно захворів. Поет Володимир Самійленко запросив його до себе в Добрянку, де Павло зустрів Наталю ( ой леле, доле,  двоюрідну сестру Полі та Інни). Він  їй присвятив одну зі своїх найкращих ліричних поезій «Зоставайся, ніч настала…» - "Спать мене поклала Тала на дівочій руці..."  Невдовзі дівчина померла від сухот. 

У 1917 Тичина селиться в Києві, де закохується в 14-річну Лідусю Папарук, дочку хазяйки квартири. З Лідою у них буде довгий роман та одружаться вони аж у 1940 році. Вони приховували свої почуття від оточуючих.

Буремні події 1917р. знайшли відклик у серці і породили передчуття:

 "Одчиняйте двері – наречена йде!
Одчиняйте двері – голуба блакить!
Одчинились двері – горобина ніч!
Одчинились двері – всі шляхи в крові!" 

На жаль, всім надіям не суджено було збутися, натомість "На Аскольдовій могилі поховали їх... По кривавій по дорозі нам іти услід."

У 1923 році автор створив легендарного «Прометея», де розкрив тему тоталітарного суспільства. З цього часу його починають цькувати совітські писаки за націоналізм, а за твір «Чистила мати картоплю» Тичині навісили ярлик «буржуазний націоналізм» , бо він любив Україну.

На якийсь час Тичина перестає писати. На твори, писані Тичиною на замовлення партії, в 1928 докором відгукнувся Олександр Олесь «І ти продався їм, Тичино…».

Та прийшли 30-ті, які зараз часто згадують в історії поета. Сталінський терор один за одним друзів Тичини зятягував у байдужу машину жаху Василь Стус відзначав, що 1931 р. «геніальний Тичина вмер. Лишився жити чиновник літературної канцелярії, довічно хворий на манію переслідування, жалюгідний пігмей із великим ім’ям Тичини».  Комуністична партія на довгі роки взяла на озброєння збірку "Партія веде" як  символ упокорення української літератури.

Після найвищого злету почалося затягнуте падіння. Поетичний геній сонячного символіста був «першим коханням» Євгена Маланюка, та коли заляканий життям Тичина побував у Празі, Є. Маланюк з гіркотою написав: «Од кларнетів отих золотих пофарбована дудка зосталась». У своїх сховках ображений Тичина ховав збірник Маланюка за 1943 р. І тільки в кінці життя Павло Тичина сказав Миколі Неврому: «Скажіть Маланюкові, він єдиний мені правду сказав. Хай простить!»

Під час війни  (1943-1949рр.) Тичина був міністром освіти, допомагав директорам шкіл діставати необхідні будівельні матеріали. На прохання учнів і вчителів часто надсилав у школи підручникичи інші потрібні матеріали. При цьому витрачав власні кошти, адже він був офіційним радянським мільйонером.  Коли Павло Григорович відмовився підписати наказ, про право батьків вибирати чи буде їхня дитина вивчати українську мову чи ні, його одразу ж звільнили. 

 Поезія витонченого естета швидко деградувала, але для знавців Тичина був генієм. «Ви наш найперший поет!» – якось сказали Рильському, посміхнувся: «Після Тичини!»
Генієві двічі пропонували висунення на здобуття Нобелевської премії:
– у 1966 році Омелян Прицак, відомий у світі український учений-славіст і тюрколог, дійсний член Американської, Фінської, Турецької академій наук, професор Гарвардського університету висунув кандидатуру поета Павла Тичини на Нобелівську премію;
– асоціація англійських учителів, але П. Тичина мусив відхилити їхні пропозиції. 

Помері він 16 вересня 1967 року 

Його доля страшна, життя нестерпне: талановита людина, яка вибрала життя та заплатила за це своїм талантом та геніальними текстами, які так і не побачили світ. У той час терору не всі змогли вижити.  

человекпоэзияисторияжизньua
37
1.235 GOLOS
1
В избранное
ukrainochka
Україна та все українське
37
1

Зарегистрируйтесь, чтобы проголосовать за пост или написать комментарий

Авторы получают вознаграждение, когда пользователи голосуют за их посты. Голосующие читатели также получают вознаграждение за свои голоса.

Зарегистрироваться
Комментарии (4)
Сортировать по:
Сначала старые