"Вишневі усмішки": сміх крізь сльози

Друзі, згадаймо сьогодні видатного, талановитого  класика сатири, засновника нового для літератури симбіозу фейлетону та гуморески – усмішки,  українського письменника – Остапа Вишню.

   «Кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися»  

Фото з мережі Інтернет

Справжнє ім’ Остапа Вишні – Павло Губенко. Народився він у маленькому хуторі Чечва Сумської області у дуже багатодітній родині. Уявіть собі – 13-ро дітей! Це для нас сьогодні троє дітей дуже багато, а тоді, в ті важкі часи, багато дітей було нормою сільського життя.

Павло закінчив Київську військово-фельдшерську школу. Після закінчення навчання він працював армійським фельдшером. Це не було його покликанням та мрією всього життя. У 1917 році він самотужки підготувався та вступив до Київського університету. Навчання залишив – вирішив присвятити себе літературній праці. 

У важкий для України 1918 рік Павла мобілізували до лав армії УНР,  де згодився його медичний фах. Через рік він потрапляє в полон до більшовиків, де його протримали аж до 1921 року. Майбутнє та його доля була в руках тих, хто без вагань знищував сотні тисяч українців та "ворогів народу"(за більшовицькими канонами).

За поширеною легендою, Павла  зі пазурів смерті врятував Микола Скрипник  — "соратнік Лєніна". Це- один з організаторів КП(б)У, який боровся за встановлення тоталітарної радянської влади в Україні. Кажуть, що він читав Павлові  гуморески в офіційних виданнях УНР та йому вони дуже сподобались.

У 1921 році Павло Губенко починає писати свої фейлетони та стає працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК». Саме в 1921 році він починає друкуватись під гарним псевдонімом - Остап Вишня. Наразі навіть сьогодні ніхто не знає, чому саме Павло взяв собі таке псевдо.

Не забув Павло більшовицьких застінків. Він завжди підтримував ув’язнених, з якими сидів у підвалах ЧК,  згодом - у тюрмі НКВС, а потім - у концтаборі. Людям, які попали під прес НКВС, тоді було надзвичайно важко влаштувати своє життя. Павло від своїх друзів не відвернувся.

Коли у 1931 арештовують Максима Рильського, з яким Павло дружив, письменник кинувся на допомогу родині Рильського. Він знав, що це не мине йому за так і НКВС це не подарує. Максим Рильський просидів у застінках НКВС рік. Перший на волі його зустрів Остап Вишня, який забрав його на декілька тижнів до себе додому, у Харків.

Більшовикам не дуже були до вподоби люди, які мали свою думку та не боялись жити вільним життям в той важкий час. А особливо прискіпливо НКВС ставились до української еліти. У 1933 році заарештовують Остапа Вишню. І знаєте, хто запроторив Вишню до буцегарні?  "Український" письменник Олексій Полторацький, який на замовлення НКВС опублікував статтю «Що таке Остап Вишня»...

  «Пісенька Остапа Вишні одспівана. Літературна творчість цього фашиста і контрреволюціонера, як остаточно стає ясно, була не більше ніж машкарою, «мистецьким» прикриттям, за яким ховаючись, він протаскував протягом кількох років у друковане слово свої націоналістичні куркульські ідейки і погляди».

 «...я щасливий відзначити... що моя стаття стає епітафією на смітникові, де похована «творчість» Остапа Вишні».  

     З чудовим сатириком життя зіграло злий жарт – його звинуватили в замаху на Павла Постишева під час жовтневої демонстрації.

  Постишев – та падлюка, яка виступала за застосування репресивних методів при проведенні колективізації і виконання плану хлібозаготівель в Україні. Фактично, головний організатор голодому в Україні в 1932-1933 роках.  

  Навть у важку хвилину зберігалося в Остапа Вишні  своєрідне почуття гумору.  

« А у зґвалтуванні Клари Цеткін чому мене не звинувачуєте?».  

Відсидів Остап Вишня 10 років. За однією з версій, його мали розстріляти, але арештанта з таким імене не існувало. Павло Губенко вийшлов на волю у 1943 році.  

Весь цей час його підтримувала найрідніша людина – його дружина  Варвара Маслюченко. З листування ми знаємо, наскільки романтичні у них були взаємини: 

"Спасибi, Павлусю, що ти менi сьогоднi вночі наснився».   

Після радянської буцигарні Остап Вишня продовжує писати. Його твори стають більш сумними, аніж різкими... Павло Губенко стає членом редколегії журналу «Перець». Він до останньої свої днини залишався чудовою людиною,  міг розповідати свої історії з абсолютно беземоційним обличчям, але люди падали зі стільців від сміху. 

Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 року у Києві, а для нас він залишив безцінний дар – свої неперевершені твори.