Алуштинська стихія


Це море вже не те…воно не надихає
Поетів-ліриків на казки про любов…
Воно ласкаво зараз не зітхає,
Не пропонує повернутись знов.

Мов сірі гори з пінними хмаринами
Здіймаються і тануть хвилі в небесах…
Відштовхує стальними хуртовинами,
Але, помилуй Боже, це така краса!!!

І легкий подих раптом перетворюється в рев!
І майже камінь розсікає міць глибинна!

Зриває одежину жовту із дерев…
Стара як світ, не кОриться …та й не повинна.

Пронизує наскрізь магічний погляд з виру,-
Чаруюча спокуса пірнути в небуття.
Алуштинська стихія така щира,
Немов давно забуті у дитинстві почуття.
Хтось мовить, що узимку море чорне,
Що непривітне, сонечко не гріє.
А я люблю повітря груди повні,
Коли душа кипить, а хвилі мріють.

фотографияжизньморепутешествиеадреналин
25%
0
5
0 GOLOS
0
В избранное
MarinaPro
На Golos с 2017 M07
5
0

Зарегистрируйтесь, чтобы проголосовать за пост или написать комментарий

Авторы получают вознаграждение, когда пользователи голосуют за их посты. Голосующие читатели также получают вознаграждение за свои голоса.

Зарегистрироваться
Комментарии (0)
Сортировать по:
Сначала старые