Молоді вітри РОмка та Юлька (сценарій)

С Ц Е Н А – 1

ВІН. Здрастуй люба... Вибач… (простягає їй квіти)…
Вона відвертається (ображена). Він з ніжністю розглядає її.
Яка ж ти в мене все-таки красива...
ВОНА. Не красива.
ВІН. Ти у мене навіть коли сердишся... Якщо ти посміхнешся, то відразу станеш гарніша за квіти, за все це небо. Відразу. Посміхнися. Не дай їм шансу.
Вона відвертається, посміхається.
Ура! Я бачив! Я прощений. Як це в тебе так виходить?
ВОНА. (Ховає посмішку) Не виходить.
ВІН. Ні, ти навмисно так мене цим... своїм... всім.
ВОНА. (Ховає посмішку) Не навмисно. Я не знаю. Я... (Не знаходить слів, ховається в його обіймах. Пауза) Так не чесно. (Звертає увагу на квіти. З посмішкою) Це мені?
ВІН. (Простягає їй квіти) Це ти.
ВОНА. (Бере квіти, розглядає) Як у тебе виходить так мене... Раз і все.
ВІН. (Грайливо-винувато) Я не навмисно.
ВОНА. (З посмішкою) Це я не навмисно. (Романтично) Ти все одно безсовісний. Я думала... я боялась... Якщо з тобою щось станеться... (сумно зітхає)...
ВІН. Не бійся, війна закінчилася... майже. Не сердься, сонечко, я вже тут.
ВОНА. Я не серджуся. Пройшло. (Жест) Трошки залишилося. Зараз пройде. (Пауза) Коли ми разом... Я думала такого не буває. Мені з тобою... Як добре, що ти є.
ВІН. І я тебе люблю. (З посмішкою) Пройшло?
ВОНА. Як ти не розумієш... Якщо ти не прийдеш, не повернешся... і все, і наша казка закінчиться. Я так не можу. Я слабка. Я хочу бути слабкою. Я втомилась бути сильною. Втомилась боятися... чекати і боятися. Це вбиває мене. Ця війна... (Пауза. Зітхає) Батько хоче мене забрати.
ВІН. Куди?
ВОНА. (Знизує плечима) На край світу... напевно. Всі хочуть дітей своїх вивезти.
ВІН. Ти поїдеш?
ВОНА. Я не можу... Не зможу без тебе.
ВІН. І я. (Пауза) Залишся. Ми що-небудь придумаємо. Не їдь. Давай я! заберу тебе... вкраду.
ВОНА. (Сумно) Ти мене... я тебе... Милий, дякую тобі.
ВІН. Давай разом поїдемо, створимо сім'ю, народимо дітей. (Пауза) Кажуть, що сім'я – друга батьківщина. (Пауза) Залишайся. Війна закінчилася...
ВОНА. (Підхоплює) Обстріли закінчились. Коли все закінчиться, залишиться покалічена пам'ять... шрами, рубці на серці залишаться, образа, ворожнеча. А це надовго… нескінченно довго. (Пауза) Дякую тобі. Мені завжди так добре і спокійно з тобою...
ВІН. Ти поїдеш? Ти повернешся? (Пауза. З усмішкою) Може дійсно поїхати? Заберемо наших, і...
ВОНА. Наших? Хто тепер наші? Всі проти щоб ми зустрічалися... Сам знаєш.
ВІН. Погано! Чому все так погано?
ВОНА. Поки наші не обіймуться ми не зможемо бути щасливими тут, скрізь, на краю землі... поки наші не обіймуться. (Пауза) Тікати марно. Кажуть, що ти там, де думки твої, почуття... пам'ять. Тіло можна відвезти, сховати… але я (у зал) буду думати про них... (Пауза) Час лікує. Нове місце, метушня відволіче... Але пройде час, спливе туга... і почне боліти... (жест до серця) боліти і нити, нити і проситися повернутися на цю землю, (в зал) цим людям, дітям, рідним і деревам. Дерева без коріння довго не живуть. Пам'ять. Від неї не втекти. (Важко) Час не лікує, він лише накладає бинти.
Пауза.
ВІН. (Із захопленням) Яка все ж ти... Ти чудо.
ВОНА. Я не... Я нічого такого...
ВІН. Це у тебе найкраще виходить.
ВОНА. Я не...
ВІН. Ось. Все правильно. Ти ще більше диво тому, що не розумієш яка ти. Ти не просто диво, ти – диво-дивне. Якби всі жінки... Чому не всі жінки такі?
ВОНА. Всі. Всі жінки за життя. (Зітхає) Жінки в муках народжують... знають, що можуть померти і йдуть на цей подвиг. Головне, щоб дитина залишилася... Жила. Жінки цінують життя... якщо вони справжні. (Жест) Я ніколи не чула, щоб жінки, особливо жінки, які мають дітей, шукали сенс життя. Мету – так, а сенс… смисл... Це ви вічно шукаєте, змагаєтеся, доводите, завойовуєте, відвойовуєте. (Зітхає) Напевно, ви ніколи не зрозумієте щастя, коли два життя, два серця б'ються разом, в унісон. Уявляєш, людина живе в людині... Разом живуть. Одним життям. Диво. Немає більшого дива. (Пауза. Жест) І щоб не було війни. (Відчайдушно) Ніколи не було війни! (Пауза. Спокійно)? Всі люди хочуть...
ВІН. (Перебиває) Тоді чому вони...?
ВОНА. (Перебиває) Ти про кого? / чого? Про війну? На війні – ті ж люди. Одні воюють. Інші лікують рани, оплакують загиблих. Треті – рахують прибутки, зірки, посади та ордени. (Жест) Комусь вигідна ця війна. Вигідна, розумієш? (Жест) Злодії, щоб приховати недостачу підпалювали склади, країни... починали війни.
ВІН. (Нейтрально) Зрозуміло. Хто замовляє музику...
ВОНА. (Перебиває) Яку музику? Це не музика, – це похоронна музика. Вона радує тільки тих, хто після танцює на могилах.
ВІН. Гроші...
ВОНА. (Перебиває) Гроші? Причому тут гроші? Гроші – мертві і бездушні. У них немає ціни. Це люди намалювали їм вартість. Гроші – папір... Їм все одно є ти. Їм навіть все одно є вони, чи… Гроші – фантики, картинки, намальоване вогнище в комірчині тата Карло. (Жест) Я про інше... (Пауза) Відчуваю, хтось розділив нас, посварив наші народи... нас. Навмисно посварив. (Зітхає) Пам'ятаєш як ми до війни дружили? (Жест) Я всією душею хочу бути з тобою, правда, але нас не зрозуміють. Ваші, наші... (Пауза) Всі говорять як жити, але мало хто говорить навіщо. (Пауза. Зітхає) Скільки ще повинно загинути людей? Скільки загублених життів буде коштувати нам цей мир? І чим міряти горе? І чим міряти перемоги? Сльозами матерів з обох сторін барикад? Територіями? – тоді це території для кладовищ. Нафтою? Газом? Демократією? Зміною влади? Тоді це не влада, якщо такою ціною... (Відчайдушно) Якщо б не такою ціною! Щастя в жало’бному одязі не буває. Світ зі сльозами – перемир'я. (Пауза) Я готова життя віддати за те щоб закінчилася ця війна, і ми... Я всім серцем хочу бути з тобою, але нас не зрозуміють... (зітхає)...
ВІН. Та яке вони... Та хто має право нас судити?!! Хто має право вирішувати, кому з ким бути?... кого любити... від кого народжувати... Дітям головне жити в любові. Хто має право судити закоханих?!
Пауза.
ВОНА. Кажуть, що всі ми діти Божі, що Бог довіряє людям дітей своїх. Як колись нашим батькам довірив нас. І нам довірить, якщо... (Пауза) Війна проти життя. Будь-яка війна проти Бога. І покарає Він за вбивство дітей своїх. (Пауза) Я хочу дітей. Правда. У нас будуть діти, але... що буде відчувати син у мені? Страх? Відчай? Злість? (Жест) Не свобода. Страх – завжди не свобода. (Жест) А я, мій герой, можу народжувати і виховувати справжніх героїв...
Пауза.
ВІН. І зараз є герої...
ВОНА. Є.
ВІН. А хто для тебе справжні герої?
ВОНА. Все заплуталось, змішалось... Ваші, наші... Де тепер ваші?... де наші? І хто тепер патріоти?... коли всі ми говоримо однією мовою... і про одне й те ж. Хто патріот? – Я!... але... Раз «але», – значить ти патріот частині країни. А такого не може бути, як не може бути половини серця, совісті або пів голови... душі. (Зітхає) Ваші, наші... І хто тепер свої? І хто тепер патріоти?
Пауза.
ВОНА. До людей ідем, запитаємо.
ВІН. Наших? Ваших?
ВОНА. Яка різниця? До людей. Просто людей. Вони завжди розумніші, завжди мудріші.