Міні-серія «Легенди Львова»: про Вовчу гору

   В кожному дорослому живе дитина, яка любить цікаві історії. Пригадую як сама, будучи малечою, вигадувала нові світи, неординарних героїв та їх карколомні пригоди. Звісно з віком такі речі стають другорядними, хоча завжди приємно згадати своє дитинство. Щоб розвантажити сірі будні пропоную поринути в легенди Львова. В цих історіях буде і правда, і вигадка, і простір для Вашої фантазії.  

Вовча гора

  Давним-давно на території теперішньої вулиці Зеленої були густі ліси та пагорби. Місцева дітвора любила проводити час у зелених нетрях. Батьки ж забороняли дітям грати в хащах, але хто їх послухає, коли серце вистрибує від жаги пригод.   

  Двійко бешкетників одного разу натрапило на маленьких вовченят. Кудлаті, безпорадні клубочки зовсім не нагадували хижаків. Хлопці не довго думаючи понесли звірят додому. В той же час мати-вовчиця повернулась з полювання і не застала малюків. Гострий нюх підказав матері, де можна знайти вовченят. Цілу ніч бігала і вила вовчиця, але все марно. Собаки відігнали своїм гавкотом звіра подалі  від людських осель.   

  Минув час, вовченята виросли і стали приятелями для своїх юних господарів. Хлопці багато часу проводили зі своїми гострозубими приятелями. Якось відірвавши юнаків від ігор, батьки попросили братів назбирати хмизу. Вони пішли до лісу взявши за компанію приручених вовків. На зустріч їм вийшла люта вовча зграя. Хлопці встигли вилізти на найближче дерево і побачили криваву бійку. Приручені вовки захищаючи хазяїв кинулись до дикої зграї. На гучний лемент зійшлись на підмогу люди з найближчих домівок. Собаки відігнали агресивних вовків. На жаль, хлопці втратили своїх кудлатих друзів, які врятували їм життя. З тих часів, один із пагорбів отримав назву Вовча гора.