Філософія філофобії

Для Дами з Роттердаму
Нами з дитинства маніпулювали, наполягаючи, що люди ілюмінати ілюзорного простору з хроніки слайдів в зірницях, дурні та приймачі псевдо реальної уяви клоунів. Весь час ніколи не робив завчасно. Запізно запевняти свій глузд, я згадав початок. Рейхенбах прірви крізь простір та час. Те що про теорію інформацію в моїй реальній абстракції та протекції пристрасті. Час став частинкою…Стоп. Не варто згадувати згадки про реальну фатальну примару.
Так і лишилась мрією, мені не вдалось зупинити раньозапізнілі дні в аморфному ефірі мрій на Землі… Мабуть більше не дізнаюсь тепла витонченості та краси вічності, тільки картинки в голові. Так і не встиг насолодитись фатальним поглядом на полотні дами з Роттердаму, запевняли, що це Вавилон з Вени, ніжножорстока та комічна кисть майстра написана різними тінями. Рука торкається її полотна і тут я знизу, потяг до жінки, їду в потягу до міста Лева. Захоплення стало зупинкою запізнілого збочення, а шкідлива звичка змусила до забаганки змагань.
Відкриваю пачку, я знову на початку та спочатку, сірник підпалив дві різні версії одного майстра. Попіл на підвіконні, а з балкону упала зірка.
Апофегма
Сиплю повільно в турку. Її гола натура спокушає істеричні агонії моїх архетипів - симфонічних метаморфоз. По-натурі, ця тур-ненька спокуслива, кипить, бадьорить та не дає, заснути. Смердить гіркотою, коли відпиваєш із запліснявілого горнята, каплі оченят скочуються по-краю вінця ангела.
Ти спробувала турецькою – тільки шум у воді. Вичерпала терпкість, бо леді не піддається баристі. Вбивця мого серця, ти славишся в місті Лева і не тільки.
Це не підвладне часу, бо після бадьорості виникає – втома. Пліснява горнятка вже не величність, а привід немитої сварки, німб – стає вигадкою. Розмішана в горнятку солодким, гіркота зіпсована, справжня тільки якщо заварна. Їй не хочеться вкотре бути упалою зіркою з балкону, зів’ялим три-ядним кольором розлуки…
Апофегма 2
Пролог став як епілог. Чайник закипів розливши чорнило. Ця зірка знову падає… «Я втомлена умиватись соленими каплями. Ледве дихаю» - слова моєї музики. ЇЇ гіркота зникла, а він звісно звик, виявилось, що вишуканий вистояний смак не справжній. Починай читати на початку , а вона нехай спочиває, а чи знає?
Так, точно….в його філіжанці знову «чер-вона» точка «чиркає». А між вогнем впалим, змінює на папір та чорнило. Воно нікого не зрадило. Дві оди радості і тій і іншій. Музи не для.. бля. Тільки на папері може відпустити, тільки після вогню можливо звільнитись.
Для леді з Вени
Ці червоні рядки ледве «натягнуті», всі потрібно брати, в «лапки» та згадати рядки, твої, котрі римувались. Як би ти була жінкою з тобою можна було б кохатись. Ти релігія – в це не можливо повірити. Ти вся світова музика, ні ти філософія музи. Ти хворі зуби, ні ти соло дощів та старі папери, що випадають із шухляди.
І щоб не писав та говорив, буде банальністю, ти вища міра написаного, як пафосна іронія, фабула комічного. Обожнюю слово «откровение», бо у крові відвертість, люблю «искреность» - щира дурість. Але ж це просто слова, котрі за словами твоїми нічого не варті. Тож, що б не говорила буду вірити. Ти стала очікуванням - заставою сталого часу. Заставила ставні власною … хоча ця «музика слів» не для тебе.

литератураукраинскийязык
6
0.391 GOLOS
0
В избранное
gekalo
На Golos с 2017 M06
6
0

Зарегистрируйтесь, чтобы проголосовать за пост или написать комментарий

Авторы получают вознаграждение, когда пользователи голосуют за их посты. Голосующие читатели также получают вознаграждение за свои голоса.

Зарегистрироваться
Комментарии (2)
Сортировать по:
Сначала старые