Казка "Неймовірна подорож" // Сказка "Невероятное путешествие": Глава 3, в которой Андрей узнает, что звезды существуют не только на небе
Доброго Вечера! Доброго Вечора!
Достаю из своих закромов... сказку. Чтоб могли ее прочесть вы... :)
Не так давно я начал публиковать свою сказку по одной главе за один раз.
Когда я писал эту сказку, я старался, чтоб она была интересна как маленьким детям, так и их родителям, которые читали бы ее им.
Эту сказку я написал на украинском языке.
Для тех людей, которые не понимают украинского языка, я переведу сказку прямо в этом же посте ниже.
Поэтому я буду публиковать в одном посте сказку сразу на двух языках - українською мовою и на русском языке.
Оглавление
Глава 1
Глава 2
Если вам и вашим детям понравится эта сказка - пишите отзывы и я продолжу ее публиковать.
______________________________________________________________
«Звёздная ночь» — картина нидерландского художника Винсента Ван Гога, написанная в июне 1889 года, с видом предрассветного неба над вымышленным городком...
Неймовірна подорож
Глава третя,
в якій Андрій дізнається, що
зірки існують не лише на небі
Вранці, коли хлопець прокинувся, сонце вже посміхалось крізь маленькі віконця, а навкруги стало світло. Тепер можна було гарно роздивитись будиночок, де жив Бамбон. Дерев’яний стіл був накритий білою скатертиною. Навколо стола стояли три невеличких стільчика. В будинку було всього три віконця, за якими височіли гори. А поряд з каміном, де висів і булькотів казан, стояла висока чорна шафа.
Андрій вийшов з будинку, але не побачивши тут Бамбона, пішов стежиною до озера. Стежинка спочатку спускалась вниз, та коли хлопчина побачив синю гладінь озера, вона раптово зробила поворот вправо. За ним хлопчина і побачив гнома.
Гном якраз закінчував робити ранкову зарядку. «Раз і два, і три», – проказував він, нахиляючись вперед. Закінчивши вправу, він почав вмиватись.
- Доброго ранку! – гукнув хлопець, підійшовши ближче.
- Привіт! – привітався той і продовжив вмиватись.
Хлопчина нахилився до води, торкнувся її і ойкнув.
- Холодна? – спитав гном, витираючись рушником.
- Хол-Л-ЛО-о-одна.
- Та щоб бути сильним й здоровим, потрібно кожного ранку вмиватись такою водою й робити зарядку! Спробуй.
Андрій набрав у долоні кришталево-чистої води і швидко-швидко вмився. Обличчя торкнулась прохолода й свіжість. Потім він хутко витерся і посміхнувся – навколо була краса. В небі літали великі прекрасні птахи, а за озером синіли гори.
Далі друзі повернулись до будиночку Бамбона. Зайшовши в свою хатинку, Бамбон вправно розставив тарілки і насипав пахучу кашу. Отак і почався перший сніданок Андрія.
- А тепер – збираймось і вирушаємо в мандрівку до нашого міста – Корсік, – промовив маленький чоловічок, витираючи руки і встаючи з-за столу.
Збиратися Андрію не було потреби – камінець з печери був в кишені куртки, а вона – на ньому. Бамбон же витягнув з льоху бочку з прихованими в ній камінцями і обережно переклав їх до свого мішечку. Туди ж передбачливий гном поклав і флягу, яку можна було наповнити водою по дорозі. Після цього він зачинив двері, які на цей раз проскрипіли: «Куди-и-и?!», і вони вирушили в дорогу.
Андрій і Бамбон спочатку йшли лісом. Незабаром десь недалеко почулось дзюркотіння води. Аж ось за черговим деревом показалось невелике джерельце. Біля нього вже зібралось багато мешканців лісу – вочевидь в таку спекотну днину всі хотіли пити. Друзі стали і собі в цю чудернацьку чергу. Перед ними стояв батько-заєць з маленьким зайченям. А перед зайцями – семеро ягнят і вовк (як дізнався через деякий час Андрій – всі вони були в цих місцях на відпочинку, а насправді ж є корінними мешканцями чарівного Шендерського лісу).
Дочекавшись, гном набрав чистої і прохолодної води в флягу. Після цього Бамбон напився води і запропонував зробити це й хлопчині. Андрію не хотілось зараз пити, та за порадою гнома він таки зробив декілька ковтків…
- М-м-м, – такої смачної води хлопець ще не куштував, хіба що в дитинстві з бабусиної кринички. – Смачна!
Бамбон радо погодився з цим і друзі пішли далі.
За час подорожі хлопець побачив, що іноді гном підводив очі вгору, пильно дивився в небо на сонце і щось бурмочучи знову йшов далі. Андрій довго гадав: «Куди він весь час дивиться?» Нарешті, не витримавши він спинився і спитав:
- Бамбон, а навіщо ти весь час дивишся на небо?
- Я перевіряю, чи правильно ми йдемо.
- А-а-а, – протягнув хлопець з розуміючим виглядом.
Друзі йшли і йшли. А навколо був тільки ліс. В лісі було прохолодно, затишно і красиво. Тут весело співали пташки, спів яких іноді змінювався на щебетання, так схоже на наше привітання: «При-віт! При-віт! Віт-віт, при-віт!!!» Тому не дивно, що Андрій теж вітався, махаючи рукою в ту сторону, звідки лунали пташині «вітання».
Раптом хлопчина знову зупинився і звернувся до друга:
- Зачекай… А навіщо ти перевіряєш, чи правильно ми йдемо, якщо тут лише одна стежка, яка нас кудись і приведе?
- Ну, – почав гном Бамбон, – по-перше, я так роблю завжди і жодного разу не заблукав. А по-друге – іноді весело і цікаво просто дивитись на небо.
- А що там є такого цікавого? – Андрій і сам підняв голову вверх.
- Небо, – захоплено відповів Бамбон.
- Так зараз же день і зірок не видно!
- Зірок йому не видно, – пробуркотів гном. – Та ти лиш поглянь, які чарівні і прекрасні тваринки!
- Де тваринки? Які тваринки? – закрутив головою на всі боки Андрій. – Не бачу…
- Ти на небо дивись. Вони – всі там! Он, – вказав Бамбон вверх. – Он зараз видно гарного невеличкого песика на подушках.
- Все одно – не бачу ніяких тваринок. Лише хмаринки…
Далі хлопець стих і через якийсь час захоплено прошепотів:
- Ух, який красивий метелик!
Тепер настав час дивуватись маленькому чоловічку.
- Який метелик? Ні, то – маленький песик на подушках, – заперечив він.
- Метелик, – не погодився хлопець і почав пояснювати. – Поглянь. Ось, – показував він кудись, – крильця. А он – вусики. Метелик! Точно – великий, красивий метелик!
- А я тобі кажу – маленький песик. Он там, зліва, – голова з маленькими вушками. А он, посередині – тулуб з лапками і хвостиком. Хіба не схоже?
- Схоже, – погодився Андрій. – Але зовсім трохи, бо великий метелик і не повинен бути схожим на маленького песика на подушках.
Друзі розсміялись і пішли далі. Але тепер не лише гном в капелюсі підводив очі до неба, а й маленький хлопчик. Отак вони йшли і час від часу дивились в небо.
Траплялось, вони не погоджувались як і першого разу, та бувало, що тільки поглянувши на блакитне небо, разом вигукували назви, які співпадали.
А на небі були не лише коники, пташки, коти, рибки чи мурашки під парасольками. Тут також пропливали кораблі, росли дерева і квітки. Здавалось, небо було не небом, а безмежним полем зі своїм власним світом!
Іноді мандрівники нахилялись до кущів лісової малини чи чорниці і насолоджувались смачними і корисними ягідками.
- А чому ти втік з дому? – якось спитав Бамбон в хлопчини.
- Мої батьки постійно забувають про мене, – сумно мовив Андрій.
- Забувають? – здивувався гном. – Цього не може бути. Вони тебе люблять?
- Люблять… Але все одно забувають.
- Я впевнений – це не так. Можливо, забувають вони не про тебе, а про щось інше?
- Так, вони постійно забувають виконувати свої обіцянки, які мені дають. А цим вони забувають і про мене, – насупився хлопчина.
- Та вони ж не про тебе забувають, просто чимось дуже зайняті.
- Просто вони занадто дорослі!
- Занадто дорослі? – перепитав Бамбон.
- Так. Вони не розуміють мене, бо я – дитина, а вони – дорослі. Занадто дорослі…
- Колись і ти станеш дорослим, – повів бровами гном.
- Так. Проте всі дорослі колись були дітьми. Якщо я стану дорослим, то буду розуміти дітей, або… або взагалі не стану дорослим!
- Напевно, – всміхнувся бородач. – Але тобі необхідно спочатку було спробувати зрозуміти їх, перш ніж йти з дому. Вони – твої батьки, а тому не забудуть тебе ніколи.
- Тепер я розумію, – тихо погодився Андрій. – Хоч вони і дорослі, але вони мене люблять, а отже – ніколи мене не забували.
- Так, – підтвердив Бамбон з усмішкою на обличчі. – І тепер ми обов’язково знайдемо вихід до твого дому!
- Ура!!! – повеселішав хлопець і щасливий пішов вперед.
Незабаром ліс порідішав. Біжучі тепер між поодинокими деревами, стежка привела друзів на великий зелений луг. Веселе сонечко вже пригрівало, і тут була спека, від якої доброзичливо рятувала висока трава. Вона сягала голови хлопця і якби не стежка, якою він ішов, його не було б видно взагалі.
- Тут живе мій друг Трумб, – подав хлопцю фляжку з прохолодною водою Бамбон. – Трумб – пастух і кожного дня приводить сюди пастись свою череду овечок і кіз. Впевнений, він з радістю запросить нас до себе, – сказавши це, гном задумливо додав. – Давно ж я його не бачив…
- Чому? – спитав Андрій, відкручуючи невеличку срібну кришечку.
- Весь час у справах – зайнятий я був…
Лише маленький чоловічок це промовив, Андрій зупинився і серйозно подивився на гнома, а в погляді його читалось: «І ти?»
- Не дивись на мене так, – усміхнувся гном, зрозумівши хлопця. – Тепер я вже не такий зайнятий.
Небо було чисте і безхмарне – лише іноді на ньому з’являлись невеличкі хмаринки без форми.
- Чуєш? – перервав мовчання маленький хлопчик.
Гном хитнув головою на знак згоди. Десь здалеку милозвучно лунали красиві звуки труби чи горну.
- Така красива музика. Звідки вона?
- Це грає Трумб, – пояснив хлопчині Бамбон.
- Мабуть, на трубі, – припустив Андрій. – Я правий?
- Ні, – захитав головою гном.
- А що ж же це тоді? – розвів руками хлопчина, показуючи всім своїм виглядом, що все одно це – труба.
- Скоро побачиш все сам.
З кожним кроком музика ставала все гучнішою і гучнішою.
- Це точно труба, – не вгамовувався хлопчина. На це Бамбон тільки загадково всміхався.
Йдучи, Андрій помітив, що трава ставала все нижчою і нижчою. Іноді навіть траплялись місця, де трава була зовсім низенька, неначе її хтось старанно викосив. Але дивним було не це, а те, що такі місця мали правильну форму різних геометричних фігур: то круглі, то овальні, то прямокутні, а то і у формі зірочок. Останні, зі зрозумілих нам причин, неабияк сподобались маленькому хлопчику.
- А я вважав, що зірочки можуть бути лише на небі, – всміхнувся він до гнома.
- Тепер ти бачиш, що в нашому світі буває і не таке.
Проходячи якраз біля чергового квадрата, друзі побачили щось, що раптом вискочило з одного куща шипшини і швидко зникло в іншому. «Щось» було чорне. Розгледіти більше хлопчина просто не встиг.
- Що це? – злякано спитав хлопець.
- Заспокойся. Це була коза.
- Коза? – перепитав Андрій.
- Коза. Ну, знаєш, така тваринка з борідкою і ріжками.
- Я знаю, хто така коза! Та я їх ніколи чомусь не бачив. Це, мабуть, через те, що в нашому місті немає кіз…
- Тоді, – витримав невеличку паузу Бамбон. – Тоді я вітаю тебе, бо по-перше, ти тільки-но побачив справжнісіньку козу.
- А по-друге?
- А по-друге, Трумб знаходиться зовсім поряд – це його кози.
Поки відбувалась ця розмова, музика припинилась. Вийшовши з-за кущів шипшини, друзі побачили попереду себе постать пастуха в оточені невеличких чорних та білих купок.
- Ось і мій старий добрий друг Трумб зі своїми козами і овечками, – вказав підборіддям на них гном.
- Він вже не грає на трубі, – прислухавшись помітив Андрій.
- Так і є. Напевно Трумб помітив нас – він не полюбляє грати, коли його ще хтось чує.
- Чому? – наздогнав хлопчина Бамбона, коли впорався з травою, яка підступно заплуталась навколо його правої ноги.
- Він дуже сором’язливий…
Глава четверта,
в якій розповідається про гру на трубі без труби,
про короля Петру-Хана та про багато-чого іншого
Тепер Андрій і Бамбон проходили по «викошеному» трикутнику зовсім близько від високого чоловічка, в постаті якого гном вже давно розгледів свого давнього друга – пастуха Трумба.
Глава четверта,
в якій розповідається про гру на трубі без труби,
про короля Петру-Хана та про багато-чого іншого
Тепер Андрій і Бамбон проходили по «викошеному» трикутнику зовсім близько від високого чоловічка, в постаті якого гном вже давно розгледів свого давнього друга – пастуха Трумба.
ПРОДОВЖЕННЯ БУДЕ ДАЛІ... =) ______________________________________________________________
Невероятное путешествие
Глава третья,
в которой Андрей узнает,
что звезды существуют не только на небе
Утром, когда мальчик проснулся, солнце уже улыбалось сквозь маленькие окошки. Вокруг стало светло. И теперь можно было хорошо разглядеть домик, где жил Бамбон.
Деревянный стол был накрыт белой скатертью. Вокруг стола стояли три небольших стульчика. В доме было всего три окошка. За окошками виднелись горы.
Рядом с камином, где висел и булькал казан, стоял высокий черный шкаф.
Андрей вышел из дома. Но не увидев здесь Бамбона, он пошел по тропинке к озеру. Тропинка сначала спускалась вниз, и когда мальчик увидел синюю гладь озера, тропинка внезапно сделала поворот вправо. За этим поворотом мальчик и увидел гнома.
Гном как раз заканчивал делать утреннюю зарядку.
«Раз и два, и три», – говаривал он, наклоняясь вперед. Закончив упражнение, он начал умываться.
- Доброго утра! – крикнул мальчик, подойдя ближе.
- Привет! – поздоровался тот и продолжил умываться.
Андрей наклонился к воде, коснулся ее и ахнул.
- Холодная? – спросил гном, вытираясь полотенцем.
- Хол-Л-ЛО-о-од-Д-дная.
- А чтобы быть сильным и здоровым, нужно каждое утро умываться такой водой и делать зарядку! Попробуй.
Андрей набрал в ладони кристально чистой воды и быстро-быстро умылся. Лица коснулась прохлада и свежесть. Потом он быстро вытер лицо и улыбнулся – вокруг была красота. В небе летали большие прекрасные птицы, а за озером синели горы.
Дальше друзья вернулись в домик Бамбона. Зайдя в дом, Бамбон ловко расставил тарелки и насыпал пахучую кашу. Вот так и начался первый завтрак Андрея в этом краю.
- А теперь – собираемся и отправляемся в путешествие к нашему городу – Корсик, – проговорил маленький человечек, вытирая руки и вставая из-за стола.
Собираться Андрею не было нужды – камень из пещеры был в кармане куртки, а она – на нем. Бамбон же вытащил из погреба бочку со спрятанными в ней камнями и осторожно переложил их в мешочек. Туда же предусмотрительный гном положил и флягу, которую можно было наполнить водой по дороге. После этого он закрыл дверь, которая на этот раз проскрипела: «Куда-а-а?!», и они отправились в путь.
Андрей и Бамбон сначала шли лесом. Вскоре где-то недалеко послышалось журчание воды. И вот за очередным деревом показался небольшой родничок. Возле него уже собралось много жителей леса – ведь в такую жаркую погоду все хотели пить. Друзья тоже стали в эту странную очередь.
Перед ними стоял отец-заяц с маленьким зайчонком. А перед зайцами – семеро ягнят и волк (как узнал через некоторое время Андрей – все они были в этих местах на отдыхе, а на самом деле являются коренными жителями волшебного Шендерского леса).
Дождавшись, гном набрал чистой и прохладной воды в флягу. После этого Бамбон напился воды и предложил сделать это и мальчику. И хотя Андрею не хотелось сейчас пить, но по совету гнома он все-таки сделал несколько глотков...
- М-м-м, – такой вкусной воды мальчик еще не пробовал, разве что в детстве из бабушкиного колодца. – Вкусная!
Довольный Бамбон согласился с этим и друзья пошли дальше.
За время путешествия мальчик увидел, что иногда гном поднимал глаза вверх, пристально смотрел в небо на солнце и что-то бормоча шел дальше. Андрей долго думал: «Куда он все время смотрит?»
Наконец, не выдержав он остановился и спросил:
- Бамбон, а зачем ты все время смотришь на небо?
- Я проверяю, правильно ли мы идем.
- А-а-а, – протянул мальчик с понимающим видом.
Друзья шли и шли. А вокруг был только лес. В лесу было прохладно, уютно и красиво. Здесь весело пели птички. Пение птиц иногда менялся на щебетание, так похоже на наше приветствие: «При-вет! При-вет! Вет-вет, вет! При-вет!!!»
Поэтому не удивительно, что Андрей тоже здоровался с ними, махая рукой в ту сторону, откуда раздавались птичьи «приветы».
Вдруг мальчик снова остановился и обратился к другу:
- Подожди... А зачем ты проверяешь, правильно ли мы идем, если здесь только одна тропа, которая нас куда-то и приведет?
- Ну, – начал гном Бамбон, – во-первых, я так делаю всегда и ни разу не заблудился. А во-вторых – иногда весело и интересно просто смотреть на небо.
- А что там такого интересного? – Андрей и сам поднял голову вверх.
- Небо, – восторженно ответил Бамбон.
- Так сейчас же день и звезд не видно!
- Звезд ему не видно, – проворчал гном. – А ты только посмотри, какие очаровательные и прекрасные зверюшки!
- Зверюшки? Где зверюшки? Какие зверюшки? – закрутил головой по сторонам Андрей. – Не вижу...
- Ты на небо смотри. Они – все там! Вон, – указал Бамбон вверх. – Вон сейчас видно небольшого песика на подушках.
- Все равно – не вижу никаких животных. Лишь тучки...
Вдруг мальчик притих и через некоторое время восхищенно прошептал:
- Ух, какая красивая бабочка!
Теперь настало время удивляться маленькому человечку.
- Какая бабочка? Нет, то – маленький песик на подушках, – возразил он.
- Бабочка, – не согласился парень и начал объяснять. – Взгляни. Вот, – показывал он куда-то, – крылышки. А то – усики. Бабочка! Точно – большая, красивая бабочка!
- А я тебе говорю – маленькая собачка. Вон там, слева, – голова с маленькими ушками. А вон, посередине – туловище с лапками и хвостиком. Разве не похоже?
- Похоже, – согласился Андрей. – Но совсем немного, ведь большая бабочка и не должна быть похожа на маленького песика на подушках.
Друзья рассмеялись и пошли дальше. Но теперь не только гном в шляпе поднимал глаза к небу, но и маленький мальчик. Так они шли и время от времени смотрели в небо.
Случалось, они не соглашались как и в первый раз, а бывало, что только взглянув на голубое небо, вместе выкрикивали то, что видели.
А на небе были не только лошадки, птички, кошки, рыбки или муравьи под зонтиками. Здесь также проплывали корабли, росли деревья и цветки. Казалось, небо было не небом, а безграничным полем со своим собственным миром!
Иногда путешественники наклонялись к кустам лесной малины или черники и наслаждались вкусными и полезными ягодками.
- А почему ты сбежал из дома? – как-то спросил Бамбон у мальчика.
- Мои родители постоянно забывают про меня, – грустно сказал Андрей.
- Забывают? – удивился гном. – Этого не может быть. Они тебя любят?
- Любят... Но все равно забывают.
- Я уверен – это не так. Возможно, забывают они не про тебя, а про что-то другое?
- Да, они постоянно забывают выполнять свои обещания, которые мне дают. А этим они забывают и про меня, – нахмурился мальчик.
- Да они же не о тебе забывают, просто чем-то очень заняты.
- Просто они слишком взрослые! - выпалил Андрей.
- Слишком взрослые? – переспросил Бамбон.
- Да. Они не понимают меня, потому что я – ребенок, а они – взрослые. Слишком взрослые...
- Когда-нибудь и ты станешь взрослым, – повел бровями гном.
- Да. Однако все взрослые когда-то были детьми. Если я стану взрослым, то буду понимать детей, или... или вообще не стану взрослым!
- Наверное, – усмехнулся бородач. – Но тебе необходимо сначала было попытаться понять их, прежде чем уходить из дома. Они – твои родители, а потому не забудут тебя никогда.
- Теперь я понимаю, – тихо согласился Андрей. – Хоть они и взрослые, но они меня любят, а значит – никогда меня не забывали.
- Да, – подтвердил Бамбон с улыбкой на лице. – И теперь мы обязательно найдем выход к твоему дому!
- Ура!!! – повеселел мальчик и счастливый пошел вперед.
Вскоре лес стал редеть. Бегущая теперь между редкими деревьями тропа, привела друзей на большой зеленый луг. Веселое солнышко уже пригревало, и здесь была жара, от которой доброжелательно спасала высокая трава. Она достигала головы парня. И если бы не тропинка, по которой шел Андрей, его не было бы видно вообще.
- Здесь живет мой друг Трумб, – подал мальчику фляжку с прохладной водой Бамбон. – Трумб – пастух и каждый день приводит сюда пастись свое стадо овечек и коз. Уверен, он с радостью пригласит нас к себе, – сказав это, гном задумчиво добавил. – Давно же я его не видел...
- Почему? – спросил Андрей, откручивая небольшую серебряную крышечку.
- Все время в делах – занят я был...
Лишь маленький человечек это сказал, Андрей остановился и серьезно посмотрел на гнома, а в его взгляде читалось: «И ты?»
- Не смотри на меня так, – усмехнулся гном, поняв мальчика. – Теперь я уже не так занят.
Небо было чистое и безоблачное – лишь иногда на нем появлялись небольшие тучки без формы.
- Слышишь? – прервал молчание мальчик.
Гном кивнул в знак согласия. Где-то издалека благозвучно звучали красивые звуки трубы или горна.
- Такая красивая музыка. Откуда она?
- Это играет Трумб, – объяснил мальчику Бамбон.
- Наверное, на трубе, – предположил Андрей. – Я прав?
- Нет, – замотал головой гном.
- А что же это тогда? – развел руками парень, показывая всем своим видом, что все равно это – труба.
- Скоро увидишь все сам.
С каждым шагом музыка становилась все громче и громче.
- Это точно труба, – не унимался парнишка. На это Бамбон только загадочно улыбался.
Уходя, Андрей заметил, что трава становилась все ниже и ниже. Иногда даже случались места, где трава была совсем низенькая, как будто ее кто-то старательно выкосил. Но странным было не это, а то, что такие места имели правильную форму различных геометрических фигур: то круглые, то овальные, то прямоугольные, а то и в форме звездочек. Последние, по понятным нам причинам, очень понравились маленькому мальчику.
- А я считал, что звездочки могут быть только на небе, – усмехнулся он к гному.
- Теперь ты видишь, что в нашем мире бывает и не такое.
Проходя как раз возле очередного квадрата, друзья увидели что-то, что вдруг выскочило из одного куста шиповника и быстро исчезло в другом. «Что-то» было черное. Разглядеть больше мальчик просто не успел.
- Что это? – испуганно спросил он гнома.
- Успокойся. Это была коза.
- Коза? – переспросил Андрей.
- Да. Коза. Ну, знаешь, такая зверушка с бородкой и рожками.
- Я знаю, кто такая коза! Но я их никогда почему-то не видел. Это потому-что в нашем городе нет коз...
- Тогда, – выдержал небольшую паузу Бамбон. – Тогда я поздравляю тебя, потому что во-первых, ты только что увидел самую настоящую козу...
- А во-вторых?
- А во-вторых, Трумб находится совсем рядом – это его козы.
Пока происходила эта беседа, музыка прекратилась. Выйдя из-за кустов шиповника, друзья увидели впереди себя фигуру пастуха в окружении небольших черных и белых кучек.
- Вот и мой старый добрый друг Трумб со своими козами и овечками, – указал подбородком на них гном.
- Он уже не играет на трубе, – прислушавшись заметил Андрей.
- Так и есть. Наверное Трумб заметил нас – он не любит играть, когда его еще кто-то слышит.
- Почему? – догнал паренек Бамбона, когда справился с травой, которая коварно запуталась вокруг его правой ноги.
- Он довольно застенчивый...
Глава четвертая,
в которой рассказывается об игре на трубе без трубы,
о короля Петру-Хана и много-чего другого
Теперь Андрей и Бамбон проходили по «выкошеному» треугольнику совсем близко от высокого человечка, в фигуре которого гном уже давно разглядел своего давнего друга – пастуха Трумба...
ПРОДОЛЖЕНИЕ БУДЕТ ДАЛЬШЕ ... =)
(с) @mir (с)ДВ (с) Денис Вымышленный
______________________________________________________________
Если вам и вашим детям понравится эта сказка - голосуйте, пишите отзывы и я продолжу ее публиковать.
Также, чтоб об этой сказке стало известно вашим знакомым - репостите ее в другие социальные сети. И Ваши знакомые тоже прочтут ее своим детям!
Спасибо за внимание!
БлагоСловений Бога вам и вашим семьям!