Над "крапкою" чомусь сміються з нас Боги.

До тиші звик нараз. Втопив печаль у вірші.
А пам’ять з ночі в ніч гортає сторінки.
Я Муза не твоя. Ти, очевидно, іншій
Присвячуєш щораз рядків живі вінки.

Знов в Космосі чужі. Я – просто так, персона.
Згубився ніжний світ, що ти намалював.
Ми одкровення душ втрачали в заборонах,
А разом з тим в віршах втрачали суть слова.

За пережитий страх, за особисті зміни,
За кожний день життя ми платимо борги.
Міняють дати час. А ми свої провини.
Над "крапкою" чомусь сміються з нас Боги.

фото со свободного доступа интернета