Я ЖИТТЯМ ЗБЕНТЕЖЕНА ДО КРАЮ

Я життям збентежена до краю!-
З джерела нового воду п'ю...
В інший бік тихенько повертаю,
Щоб знайти стежиночку свою...

Крають мене сумніви і мучать,
В безнадійність кидають дарма...
А весна заквітчана, співуча
Душу з мене вражену вийма!

Доле моя, мамо сивокоса!
Дай мені натхнення навесні!!!
Щоб слова, неначе в травах роси,
Стали і прозорі, і ясні!

Щоб вони сплелись в вінки барвисті
Про мої невтримні почуття!!!
І вірші, лелеками в намисті,
У безмежний простір полетять!