«БОРОТЬБА ЗА УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО ТА ВІДГОМІН СЬОГОДНІ» ( Українській мовленнєвий екстремізм)

  Спочатку було слово, що розкололо Вавилонську вежу, а потім українські ЗМІ почали маніпулювати синтенцією «російська мова – мова окупантів», тим же загострювати конфлікт. Неодмінно, можна не поважати політику та політичних діячів будь-якої країни, але осуджувати людей за її мовленнєвий апарат неможна.  Не заперечую, українська потопала в гніті та утисках, але ж не тільки російської, а й польської, угорської та інших, що й є причиною  її територіальної розташованості. Який відгомін? Запитання є ось в чому, чого україномовні розуміють російськомовних, а навпаки винятково. Я не спеціаліст в лінгвістиці та не розуміюсь в більшому, але припущення у складній артикуляції російської. Можливо й прозвучить дивно, але ми говоримо що українська багата мова, так звісно запозиченням та відмінюванні слів, а ось російська дійсно багато власне неповторювальними, тобто не синонімічними словами. Звісно моє припущення є тільки з власного досвіду й не є спеціалізованим.   Головне певно для людини, якою мовою вона думає, що психологічним фактором для взаєморозуміння. У мене було декілька випадків, коли звичне для мене слово мало протилежний зміст для іншої особи, де одного разу ледве не переріс в конфлікт. Добре, що швидко збагнув що до чого, й це було слово українське.  Чогось, кожний досі має розмите розуміння понять: рідна мова є та,  котрою спілкуються в твоїй сім’ї, державна мова, яка першочергово є історичною, а потім конституційно прийнята в державі. Про двомовні сім’ї всі ми знає й також розуміє, що таке «рідний суржик», що останнє є неприпустимим при будь-якому контексті, адже про каліцтво мови всі знаємо. Потрібно також зрозуміти, що всі одночасно не зможуть говорити українською по всій території України, бо розбавленість набувала довгий історичний період та не одне покоління. Й мене не одне ще, а також, будуть нові правила в мовознавстві та погляди, де розповідатимуть інші журналісти.