Творча самоіронія

Втеча. Постійне бажання втекти у тишу. Втекти до зелених пагорбів з блискучими озерами. Чомусь здається, що лише там буде можливість відкрити свою голову, торкнутись накопиченого досвіду і нарешти почати творити. Творити щось таке... Поки таємниче і невідоме. І слова самі складатимуться в речення. А речення – в історію. Про життя, про дива, про щось добре і надихаюче...

Раптовий дощ застукотів по підвіконню і вихопив мене назад у реальність. Де вже майже смажиться пюре, вередує п'ятирічка та зі свистом закінчує програму пральна машина. Що й для кого писати конкретніше мені так і не пощастило почути від себе. Сьогодні. Бо хтось не голодний на пюре захотів бутерброд. І так день за днем, мій любий внутрішній творець:)

Публікую для вас власні роздуми та фото.

Бажаю вам сонця на душі за будь-якої життєвої погоди!