Аромат виборів, автокефалія імені Порошенка й страшна помста Онищенка: підсумки тижня
Виборча кампанія стартувала. До виборів – менше року. Команда Президента розуміє – треба щось робити, тим паче, що для чинного глави держави майбутні вибори явно неприємно і тривожно пахнуть дорогими жіночими парфумами. Соціологи оприлюднили рейтинги – Тимошенко на першому місці. Одразу «соціальні» чиновники знову заговорили про підвищення пенсій. Розенко каже: військовим пенсію підняли, перерахували – і о, диво! – є ще два мільярди у Пенсійному фонді, а це означає, що матимемо змогу ще більше пенсії підвищити, а мінімалку – аж до 5 тисяч! Одним словом, не життя, а суцільне «пакращєння». Хтось запитає: як це кореспондується з переговорами щодо траншу МВФ? Та ніяк – вибори!
На економічному фронті Президенту нічим похвалитися, на антикорупційному – теж. Усі корупціонери «цвітуть і пахнуть» на волі, всі незле почуваються. Насіров з жінкою і дітьми без охорони по «Мануфактурі» гуляє. Розенблат у нас уже «потерпілий», ГПУ його захищає. І це той самий Розенблат, якого ще рік тому Юрій Луценко грізно закликав скласти мандат! Про Довгого забувати стали. Взагалі призабули про всіх депутатів, яких наш балакучий очільник ГПУ обіцяв позбавити недоторканності і притягнути до криміналу. І ось недавно Юрій Віталійович свіжого хмизу у вогнище непримиренної антикорупційної війни підкинув. Каже, незабаром викотить нову порцію подань на позбавлення недоторканності депутатів.
Правильно – Добкін «сидить», Поляков із Розенблатом «сидять», Довгого, мабуть, на довічне запротороли, ми просто не знаємо цього. Бо вирок засекретили. Можна за нових братися.
Помісна церква і судно «Норд»
Що не кажіть, а Президент вчинив логічно. Із рівнем довіри в суспільстві менше 15%, із президентським рейтингом в районі 10% вибори очільника держави можна виграти лише завдяки чуду чи Божому промислу.
Тому Президент, який уже давно увійшов у смак обіцянками на кшталт завершення АТО «за години», звернувся до справ божественних. Петро Олексійович щиро пообіцяв, що у фантастично короткий строк здобуде для України автокефалію – і буде у нас єдина помісна українська православна церква. Всі за! Проти – лише клінічні українофоби та малахольні.
Звичайно, давно вже час нейтралізувати цей злочинний гнійник РПЦ МП в Україні. Величезна злочинна шпигунська організація під виглядом церкви, яка має мережу по всій країні і працює на головного ворога, яка веде активну антиукраїнську пропаганду, – з цим треба щось робити. Хтось проти?
Ніхто не проти, всі – за, і 268 депутатів підтримали ініціативу Президента. А далі що
Вселенський патріарх Варфоломій справді піде проти волі Москви? З чого б це? Ми, звичайно, не знаємо, про що там в останній раз Ердоґан із Порошенком «перетирали». Може, у Стамбулі є якісь таємні кнопки впливу на Константинопольський патріархат. Можливо, на боці Порошенка – Більдерберзький, Римський клуб, таємний світовий уряд вся і взагалі вся «міжнародна закуліса»? Тоді, звичайно, він спроможний так усе організувати, щоби за три місяці реалізувався його неймовірний план отримання автокефалії. Інакше – це ще один трюк, як із закінченням АТО.
Насправді проблема з набуттям Україною автокефалії дуже проста і дуже складна водночас. Є два моменти, що цей процес гальмують – незрілість суспільства і слабкість держави. Якби ж населення України, розуміючи, яким злом для нас є московська церква, просто перестало ходити в російські церкви і храми! І все – шлях до помісної православної української церкви був би відкритий. Нічого би Кремль і ФСБ не вдіяли, жодні провокації не допомогли б, ну хіба що масоване військове вторгнення з авіаударами могло би вплинути. Є, до речі, коментатори, які припускають, що спроби створити автокефілію можуть викликати потужну військову агресію Росії. Але навіщо тут агресія, якщо маємо таке населення.
Мотивації не ходити в церковні прихистки ФСБ вистачає з головою. Московська церква завжди освячувала дії душогубів українського народу і проклинала його захисників. Московська церква і зараз проти України, вони не визнають, що Росія на нас напала. Митрополит Онуфрій фактично позиціонує себе як відвертого ворога України, прикриваючись цинічною і нікчемною балаканиною про прагнення до миру. Цього недостатньо, щоби перестати ходити в Києво-Печерську і Почаївську лаври? Достатньо, але, керуючись якимись суїцидальними мотиваціями, український народ валить у церкви, де розповідають, що українського народу не існує!
Щодо слабкості держави: автокефалію можна отримати і без масової солідаризації вірян в Україні завдяки розбудові сильної держави, яка переможе Росію у війні. Це насправді єдиний реалістичний спосіб отримати помісну церкву. Ми можемо отримати автокефалію тільки за умови доброї волі РПЦ. А коли така умова буде виконана? Коли Росія розпадеться. Тільки тоді, на жаль, ми отримаємо автокефалію. Це довга, дуже довга історія – на десятки й десятки років, саме на таку довгу гру треба заряджатися. Наші можновладці живуть тільки сьогоднішнім днем («украв-випив-утік»), тому вони не готові думати про кроки, які сприятимуть розпаду Московії через багато років.
Є ще варіант: заява Порошенка про отримання автокефалії до 1030-ї річниці Хрещення Русі – це якийсь «договірняк». Але, боюся, «договірняк» саме з Росією. Тут можливі авантюрні сценарії із загостреннями, які мали би привести до взаємовигідних результатів. Що отримає РФ – невідомо, а що отримає Порошенко – другий президентський строк. Можливо, взагалі, історія складеться так, що вибори доведеться скасувати на невизначений час.
Однак у ці апокаліптичні та катастрофічні сценарії віриться не надто. Не буде загострення відносин між Україною та РФ через спробу вийти з-під церковної влади Москви, і ось чому.
Того ж дня, як Верховна Рада проголосувала за Томос про автокефалію, пройшла дуже важлива і знакова новина, про яку чомусь навіть прем’єру не повідомили. Він у цьому чесно зізнався у п’ятницю у парламенті. Двоє членів екіпажу судна «Норд» хитрістю втекли в Росію, їм допомогли російські дипломати. «Втюхали» нашим прикордонникам «російські паспорти» – і громадяни України з російськими паспортами втекли під крильце до ворога.
Ось така інституційна неспроможність. Росіяни вкотре продемонстрували, наскільки українська державна машина паралізована їхньою агентурою. І щоб розладнати плани зі створення української помісної церкви, військово-космічні сили задіювати не треба – достатньо буде якогось крутійства російських запроданців в Україні, що зіпсує всі плани на автокефалію. Як кажуть фокусники – стежте за руками!
Резюмуємо: отримання автокефалії ще цього, 2018 року буде чудом, порівняним із воскресінням Лазаря. Іще раз: дуже хотілось би, щоб ці плани нашого Президента реалізувалися, хоча життя вчить, що чудес не буває.
І що потім Порошенко говоритиме виборцям після провалу з отриманням церковної незалежності? Хоча цим не варто перейматися – щось його політтехнологи та вигадають.
Плівки Онищенка
Підкинув лайна на вентилятор цього тижня ще один секретний друг Президента – Олександр Онищенко (Кадиров). Цей чолов’яга настільки каламутний, що навіть більш-менш достовірну інформацію про його життя в Інтернеті складно знайти. Вороги пишуть, що він – із банди Киселя. Офіційна біографія надто заплутана і викликає багато запитань. Ну хоча б таке: а де батьки майбутнього генія газового бізнесу, чому про них – ні слова? Чи він, як Єлена Прекрасна, вилупився з яйця?
Онищенко оприлюднив свою розмову з Петром Порошенком. Там він нібито домовляється із Президентом про те, щоб «відмазати» від правосуддя колишнього міністра охорони навколишнього середовища Миколу Злочевського.
Із цих записів деякі слухачі чомусь роблять висновок, що Порошенко посприяв поверненню Злочевського на батьківщину і погодився на те, щоби мати з прибутків компаній Злочевського 50%, а ще ніби взяв хабар у розмірі 10 мільйонів доларів за газ, який постачав Злочевський на компанії, близькі Порошенку.
Таке враження, що Онищенко досі працює в команді Президента і робить усе, щоб відвернути увагу народу від реального стану справ у державі та ще сильніше заплутати людей валом фейкових новин.
Що насторожує в заяві Онищенка: вийшла вона на пропрезидентському телеканалі. Далі: з почутого не можна зліпити навіть гіпотетичних підозр про склад злочину Порошенка. Він лише обіцяє (якщо це справді він) дати відповідь на прохання Злочевського, ніде не каже, що не розплатиться за газ на 10 мільйонів; голос Президента чути погано, його міг підробити будь-який пранкер.
Але головне не це. Жодні плівки чи відеозаписи в судах не вважають за докази, записи Онищенка лише можуть взяти до відома і додати до справи, а можуть і не додати. Є люди, які з почутого вже роблять далекоглядні висновки, але суди такі матеріали не вважають доказами. Можливо, скоро Юра Луценко прийде у Верховну Раду і покаже мультфільм про страшні злочини чергового депутата, і народні обранці повірять в реальність анімаційних образів та проголосують про дозвіл на арешт ще одного запроданця. Але навіть наші наскрізь корупційні суди в такі дурниці не вірять.
Суди чекатимуть Онищенка, щоб він приїхав і приніс електронні носії записів. Потім проведуть експертизу цих записів, а тоді судді приймуть як докази документи, представлені експертами. Але висновки експертів теж не будуть повноцінними, поки сам Онищенко не розповість, як він організовував корупційну змову між Президентом і міністром Януковича, яка передбачала вплив на суд задля зняття з добродія Злочевського підозр у кримінальних злочинах. Слідство має простежити і довести факт наявності корупційної змови між Президентом, Онищенком і тими чиновниками та суддями, які сприяли зняттю кримінального переслідування зі Злочевського. Ось така довга й складна історія має передувати тому, щоби плівки Онищенка хоча би щось значили для суду та слідства. Отож, колишньому голові Федерації кінного спорту треба буде відволіктися від посиденьок із Періс Хілтон чи Різатдіновою, приїхати в Київ, здатися правосуддю і все розказати. Щось мені підказує, що він не приїде…
Фантомас (Аваков) розбушувався
Те, що виборча кампанія розпочалася і це не жарти, підтверджує поведінка ще одного «кита» української політики. Хочеться поговорити про Арсена Борисовича. Він за останні тижні зовсім розходився, як той Фантомас, тільки ще крутіший. Бо той літературно-кіношний перевертень співвідносив свої можливості зі своїми бажаннями, а головний поліціянт України, здається, геть пустився берега. Він і журналістів вчить, як із ним говорити, він і в царині конституційного устрою має експертну думку. Аваков і у військовій царині мастак. Чоловік без військового досвіду, а крупні військові операції планує! Чи то поліцейські? Не розбереш.
Ще він розповідає, що страшно підвищився рівень довіри до поліції за час його керівництва МВС, і кількість навмисних убивств зменшилася, а відсоток розкриття, навпаки, сильно виріс.
Про відсотки розкриття злочинів некоректно говорити. Скажені відсотки розкриття злочинів малювали всі попередники Авакова – від Кравченка і Білоконя до Могільова. Європейська практика оперує якраз не статистикою, а відчуттям безпеки у громадян. Це просте запитання – «Чи відчуваєте ви себе в безпеці у вашому районі, місті?» – чомусь бояться ставити людям наші правоохоронці. Ось на «ТСН» вийшов чудовий матеріал про те, що на столичних Осокорках якісь божевільні покидьки розібрали частину дамби Бортницької станції аерації і тепер отруйна вода йде прямо в Дніпро. Швидше за все, це зробили багатенькі мешканці, які поряд побудувалися. Вони хочуть безпосередньо зі своїх будинків випливати на човнах у Дніпро. Задля власної забаганки, мабуть, і розворотили захисні споруди. Там є знаковий для Авакова епізод, який краще за всяку статистику показує рівень довіри до поліції. Автор сюжету каже: «У поліцію власники гідроспоруди вирішили не звертатися. Говорять, марна справа».
Але це не головне. З чого б це міністр внутрішніх справ так активізувався? Чого він хоче, кому пропонує свої послуги? Судячи з усього, він сам іще не знає. Відчуває, що з нульовим рейтингом «Народного фронту» далеко не заїдеш. Розповідає, що створив потужну силову структуру, натякає самі знаєте на що. Говорить, що посада Президента зайва, якщо простіше – що президент Порошенко на посаді користі не приносить. «У мене немає війни з Президентом!» – каже міністр Аваков. Але звучить це так: «Війну можу оголосити». Всі ці заяви схожі на метання і, водночас, на нагадування про власну цінність.
У що це може вилитися – ще побачимо. Бо і прем’єр Гройсман заявив, що починає власну гру в союзі з «Нарфронтом». І Коломойський натякнув, що згоден на будь-якого президента, окрім Порошенка. Словом, вимальовується щось схоже на фронду бажанню чинного Президента потрапити в омріяне крісло вдруге. Висновок: якщо перший раз Порошенка обрали у Відні завдяки олігархічному консенсусу, то цього разу такого консенсусу не буде. Взагалі навряд чи варто чекати створення олігархічного консенсусу щодо когось із кандидатів на наступні вибори. Здається, такого в історії післякучмівської України ще не було.
Асиметрична «відповідь Чемберлену»
Мабуть, зважаючи на інцидент з екіпажем судна «Норд», Президент вирішив відреагувати. «Якщо ці кримчани голосують на російських виборах – то які вони громадяни України? Їх треба позбавляти громадянства!». Так, мабуть, думали автори законопроекту №8297, який Президент вніс у парламент як невідкладний. Там чорним по білому написано, що «підставою для втрати громадянства України стане використання виборчого або іншого права, наданого іноземним громадянством», що «підставою для втрати українського громадянства буде використання при в’їзді/виїзді, а також на території України іноземного паспорта, що зафіксує Державна прикордонна служба або інший держорган».
Як на мене, цей законопроект можна тільки вітати. Але правові наслідки варто ще проаналізувати юристам. Якщо ми одним законодавчим актом де факто позбавимо громадянства сотні тисяч кримчан – це правильно чи ні? То ми казали: «Там же наші люди, вони від нас відвернуться, якщо ми про них не будемо дбати». А цим законопроектом хочемо відрубати: «Все, ви не громадяни!». А після повернення Криму в Україну як їм громадянство треба буде відновлювати? А якщо ти здуру взяв участь у виборах у Криму, то вже і у виш український не потрапиш? Не переїдеш в Україну жити і працювати, якщо зрозумієш, що тобі не по дорозі з путінським режимом у Криму? З іншого боку, громадянство України на дорозі не валяється, люди повинні його цінувати. І це теж правильно.
Однак цікаво: якщо ми призупинимо громадянство кримчанам, які брали участь у російських виборах – як нам бути із мешканцями «ОРДИЛОСОСії», які брали участь у місцевих фейкових виборах? Яка Росія не є, але це реальна держава, засідає в ООН. Тоді як бути з особами, які отримали паспорти «Л-ДНР» і голосували там?
Ці взагалі носять при собі папірці з цілковито вигаданим змістом. Божевільними їх поголовно визнавати або жертвами російського політичного терору? Чи є інші варіанти? Одним словом, є серйозна правова колізія як наслідок гібридної війни проти України.
Підготував Ян Борецький для видання InfA