Переїздити закордон?

  Вже третій рік в країні верх, ну майже, "невпевненості". Хоча і до  того, в кого мозок окрім реклами та серіалів сприймав ще й навколишню  дійсність, було кепсько - котились в нікуди. Так от, зараз хвиля  еміграції така, що легко порівнюється з міграцією після Першої світової  та революційних подій 1917-1922 років. А що не так зараз? Хабарники,  корупція, засилля криміналу... Але тоді було значно гірше, бо не було  якої-ніякої, але своєї країни. Просто потрібні  зусилля, потрібно багато зусиль, дуже багато зусиль. Якщо хтось за нас  буде будувати - то і побудують для себе. А нам вічна сторічна еміграція.

 Звичайно, є ґрунтовні думки з приводу того, коли ж жити теперішнім  поколінням - покласти все життя для майбутнього?! І знаєте - так, все  для наступних поколінь. Просто виховувати ці наступні покоління так, щоб  цінували кожен день, що вони проживуть вільно на своїй рідній землі.  Всі чомусь думають, що всі їм винні: дали погану країну, погане сторіччя  для життя, не знаю ще що, але все не так. А що конкретно ви даєте,  віддаєте, надаєте чи всі ви просто "продаєте"? Себе, майбутнє прийдешніх  поколінь. Погоджусь із такою думкою тільки, якщо ви чи ваші нащадки  стануть впливовими, достатньо впливовими, в цьому світі. І повернуться  із інвестиціями, зброєю різного характеру. Будуть відстоювати  проукраїнську позицію на світовій арені. Але здебільшого всі просто  тікають задля кращого життя. А воно таким буде лише тимчасово, якщо  буде. Ми розумна нація - це без запитань, але без своєї землі - нас  немає, ми ніхто. І ще одна цікава думка про те, що всі ми живимо  на одній планеті, всі скоро перемішаємось, все буде єдине: уряд,  державність, закони і т.д. І тому яка різниця де жити - життя одне і  його потрібно прожити. Правильно прожити, а не проіснувати. І боротись,  боротись, боротись. В кого є сім'ї переживають, що ж буде з ними. Все  буде гаразд до того часу, доки боримось. Нехай діти бачать, як  дістається вільна країна, якими треба бути сміливими - це їх з дитинства  зробить сильними. Подружжя нехай розуміє, що підтримка необхідна у  важких-надважких ситуаціях і за це один одного ніколи не покинете, бо  переживете надзвичайно складні часи. А батьки нехай пишаються: не змогли  вони - зможемо ми! Багатство в різноманітності. Якщо всі і все  будуть однаковими - це буде усереднена сіра маса? Чи хтось сподівається,  що всі досягнуть рівня "бога". Цікаво що про це думає творець.