Петро Болбочан - полковник УНР, підкорювач більшовицького Криму
Петро Болбочан народився 5 жовтня 1883 року в с. Ярівка Хотинського району Чернівецької області, розстріляний 28 червня 1919 року в с. Балин Дунаєвецького району Хмельницької області. Полковник армії Української Народної Республіки, один з найталановитіших воєначальників УНР.
35-річний полковник Петро Болбочан у 1918 р. став одним з найталановитіших воєначальників УНР. Кадровий офіцер, який закінчив у 1909 р. Чугуївське піхотне юнкерське училище, отримав бойовий досвід у Першій світовій війні, де був нагороджений орденом і особистою зброєю за хоробрість, з листопада 1917 р. - командир полку УНР, потім - дивізії, з якою в квітні 1918 р. здійснив свій головний подвиг в ім'я України, розбив на Перекопі війська більшовицької Росії і увірвався у Крим, взяв Джанкой, Сімферополь і Бахчисарай.
Це була перша велика перемога армії УНР, під впливом якої командувач Чорноморським флотом Росії адмірал Михайло Саблін 29 квітня 1918 р. о 16:00 віддав наказ: “Флоту підняти український прапор”, а Центральній Раді в Київ він телеграфував: “Сього числа Севастопольська фортеця і флот, який був у Севастополі, підняли український прапор. Командувати флотом почав адмірал Саблін”.
Далекосяжні плани Петра Болбочана звели нанівець німецькі війська, що зайшли до Росії та України у відповідності до “Брестського миру" 1918 р. Спочатку вони просто спостерігали за "авантюрою" українських військ Болбочана з узяттям добре укріплених редутів Перекопу без важкої артилерії, прибуття якої вони очікували з Німеччини. Командир 15-ї німецької ландверської дивізії генерал фон Кош розраховував на довгу артилерійську дуель з важкими гарматами, перекинутими більшовиками з Севастополя до Перекопу.
Далі німці були вражені блискавичним проривом українських військ через "непрохідне озеро Сиваш" в тил більшовицьких військ та їх розгромом при одночасній підтримці українських бронепоїздів, що атакували більшовицькі війська "в лоб".
Далі німці просто намагалися наздогнати війська Болбочана, які швидко просувались з боями вперед, що і зуміли зробити лише за Бахчисараєм, коли дорога на Севастополь була відкрита. Ще більше занепокоєння у німців викликав ентузіазм місцевого населення, яке зустрічало з квітами українські війська Болбочана, що кожен день поповнювались добровольцями, які пожили кілька місяців під владою більшовиків.
Генерал фон Кош висунув ультиматум: "Крим за Брест-Литовським договором наш, українські війська зобов'язані залишити півострів”. Коли Болбочан відповів відмовою, 26 квітня 1918 р. 15-та німецька дивізія оточила всі місця дислокації українських військ у Бахчисараї, Сімферополі та Джанкої, наказавши українцям негайно скласти зброю, здати всі трофеї і під німецьким конвоєм залишити Крим, розпустивши при цьому всі добровольчі загони, сформовані на півострові. Уряд УНР, побоюючись війни з Німеччиною, наказав Болбочану залишити Крим.
Підкорившись наказу, дивізія Болбочана при повному параді, зі зброєю та розгорнутими прапорами вирушила у зворотний шлях, до Мелітополя.