[Мероприятия] Стежками болю й мук (театральна постанова до річниці пам’яті жертв Голодомору)

25 ноября – День Памяти жертв Голодомора. Предлагаем сценарий мероприятия, проведенного в школе–интернате для одаренных детей п.г.т Высокополье, Херсонская обл.

Мы живы - пока жива память!

Язык публикации: украинский и русский.

 

Ведучий 1. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932 – 1933 років. Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок – Голодомор, який призвів до небачених безневинних жертв.

 Ведучий 2: Як можна забути, що без стихії, без засухи, без війни – в самому центрі цивілізованої Європи, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, небачений голод забрав у могилу мільйони людей?

Ведучий 1.  Ні не забудемо! Пам’ятаймо, що зимою 1932-1933 р. помирало в Україні 17 чоловік на хв.., 25 тис. щодня. За 10 місяців Україна втратила майже чверть свого населення.

 Страшна арифметика, та не вся , бо до неї треба додати розкуркулених і висланих у Сибір, розстріляних і замордованих у 1937-1939 роках

 Ведучий 2.  Про штучний голодомор, як один із найжахливіших способів нищення народу свідчать спогади, зібрані в книгах про цю страшну трагедію

 

ДИКТОР - чоловік (за сценою).

Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо — українці.

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

 Дія 1

(Дівчатка виходять, жартують, сміються)

Дівчина1. Какое красивое у тебя   платье

Дівчина 2. Девочки посмотрите какой платочек голубой- голубой.

Дівчина 3. Девочки быстрее собирайтесь, скоро ребята придут.

Дівчина 4. Да уже все готово.

Дівчина 5. Главное чтобы у комендантши сон был покрепче.

Дівчина 1. Девочки идут- идут.

Дівчина 2. Ну что?

Дівчина 3.Куда?

Дівчина 4. Как все прошло?

Хлопець 2. Распределили, каждый едет на практику в разные города и даже страны.

Дівчина 5. А я еду в Грузию, буду готовить фильм о высоких горах и сильных горцах.

А ты Маша?

Дівчина 1. А меня распределили в Белоруссию, далековато от вас девочки.

Ну а тебя Сережа?

Хлопець 1. А меня как лучшего студента режиссёрского факультета института кинографии направляют на практику в бескрайние степи Украины.

Дівчина 2. Тише! Комендант услышит ругаться будет: Халамидники ай- ай.

Дівчина 3. И где она таких слов то понабирала?

 (Тихо співають, в бік йде пара)

Хлопець 1. Светочка, свет мой что-то ты грустная такая?

Дівчина 4. Как мне не грустить, ты едешь, там на Украине встретишь девушку чернобровую.

Хлопець 1. Ну что ты, как же я без тебя. Да мне повезло, у меня и дед с Украины, и мову я их знаю.Украина страна задорных песен, вечерниц, выйду – а кругом красота, степ ковыловый, соловьи заливаются, а кругом веселье и благодать, а тут я пою и танцую.

Комендант. Вы чего это шумите.

Дівчина 5. Марина Петровна.  У нас прощальный вечер, вот ребята на практику разъезжаются.

Комендант. Ну так не повод же шуметь!

Дівчина 1. Так на неделю едут проводить надобно.

Комендант. Так расходимся по комнатам, веселью конец, отбой!

Хлопець 2. Ну  Марина Петровна, ну полчасика.

Комендант. Чего надумал?

Хлопець 1.  Ну пожалуйста, а чего вам с Украины привезти, хотите выучу самую гарную песню и буду вам петь каждый вечер целый месяц.

Комендант. Куда говоришь едешь?

Хлопець 1. На Украину, Херсонский край, снимать фильм о красоте степей.

Комендант. Ах, Украина, братику мой. Не надо песен, сынку, передай посылку.

Хлопец 1. Ну, давайте.

Комендант. А вы отдыхайте, детки, только тихонько. Вот возьми, только дай слово что передашь!

Хлопець 1. Ну даю.

Комендант. Точно? Там и адресок есть.

Хлопець 1. Хорошо передам!

Комендант. Отдыхайте, детки, отдыхайте.

Дівчина 2. Что там?  Давай посмотрим. Ну, давай!

Хлопець 2. Ха-Ха сухари.

Дівчина 3. Вот странная женщина.

Дівчина 4. Да выбрось их.

Хлопець 1. Нет, не могу, слово дал.

Дівчина 5. А давайте споем….

Дія 2

(Стук коліс, гудок потяга, виходять хлопці)

 Батько. Ну ось приїхали.

Хлопець 1. Да. Украина, что-то  не вижу людей.

Хлопець 2. Ну да в поле все были, сейчас отдыхают, милуются да тешатся.

Батько. Чиї хлопці будете? Чи не з міста, кіноматографи?

Хлопець 1. Так це ми.

Батько. Хлопці їдьте додому, нема що тут знімати.

Хлопець 2. Ні ми приїхали знімати фільм про гарну мальовничу країну.

Батько. Ну то пішли в село.

Хлопець1. А що повозки з кіньми не буде?

Батько. Повозка є, а коней немає.

Хлопець 2. А де ж вони ділись.

Батько. Так, ти приїхав ліс, байрак та степ з ковилою знімати, от і знімай, а зайвого не питай.

Хлопець 1. А як вас звати?

Батько. Дідом Петром величають.

Хлопець 2. Діду, а чому під забором жінка лежить? Может ей помощь нужна?

Батько. Ви додому повернутися хочете? То йди й мовчи. Ні до кого не говоріть,  знімайте та їдьте додому.

Хлопець 1. Так как нам не говорить? Дивіться вона щось лепече.

Жінка. Їсти хоч крихту.

Батько. Голод у нас хлопці. Голод.

Хлопець 2. Та как это может быть?

Батько. Мовчіть.

Приходять в хату

Батько. Жінко, ось хлопців привів. Пам’ятаєш про що говорили? Дивись мені біди не наклич.

Мати. Проходьте хлопці, ось ваше місце. Пізня година лягайте спати.

Хлопець1.А я вам гастінец от тьоткі Марини привіз. Вот передала.

Тітка нехотя бере, потім метається куди б сховати

Мати. Ой що ж це, ой куди ж. Галино йди до мене, треба сховати, щоб жодна жива душа не бачила.

Дочка. Матусе, хтось іде. Боже спаси і помилуй старости.?

Батько. Мовчіть хлопці, я говоритиму. Цить кажу.

- Добридень,Петро Матвійович. Кажуть у тебе гості.

Батько. Так, спати лягли, що розбудить?

• Так, так. І про що питають?

Батько. Про стару чумацьку балку, кажуть, що гарнішого місця й не знайти.

• А що привезли?

Батько. Та якийсь клунок, з речами. Кажуть апаратура. Кіно знімать будуть.

• Кіно, дивись Петро Матвійович, що б правильне кіно зняли, а то буде тобі те що попередньому голові.

Батько. Об чом річ все зрозумів.

 Ранок

Батько. Хлопці , вже прокинулись. Слухайте уважно, йдете вздовж річки, потім побачите поворот, а за ним і Чумацька балка. Тільки обережніше, нікуди не йдіть більше. Не говоріть зайвого.

Хлопець1. Ви діду Петро, якийсь дивний, а як же дівчата чорноброві та пісні чарівні?

Батько. Не до співу зараз, не до співу. Йдіть, йдіть.

Хлопці виходять. Заходе син.

 Син. Пробачте, батьку не можу більше. Не хочу, чуєте, не хочу. Серце ниє.

Батько. Сину треба ж комусь.

Син. Добре ви тату, говорите. Добре вам. А я вже не можу. Я не хочу ні картоплі, ні горілки. Осоружно мені.

Батько. Ти це говориш мені? Це мені добре?

Син. Так вам, ви послали мене на роботу, збирати трупи та хоронити їх. Не можу.

Батько. Ти говориш, сину, мені добре. Так, я став головою, а запитай чому? Для чого? Чи я хочу? Ти забув як сестри плакали щоночі, а матір моя, твоя бабуся, відмовилась їсти, бо онукам нічого дати, ти забув, як крихти змітали для твоєї вагітної дружини? Мені легко? Мені добре? Що мій єдиний син, моя кров, надія, пиячить? Не йди на цю роботу. Тільки що твоїй дружині скажу увечері скажу, як дівчатам в очі дивитись. Коли вони чекають тебе, плачуть та чекають. А ми з матір’ю вже чотири дні нічого не їли.

Син. Татку, рідненький пробач. Тяжко, тяжко мені. Ще як з Миколою кожного вмерлого окремо ховали, молитву читали, якось не так було нестерпно, а зараз усіх в одну яму, як скот. А сил копати вже не має. Так у яру ховаємо.

Батько. Вірю, сину, вірю.

Син. А вчора, пам’ятаєш  бабу Одарку, оту Одарку що ми в неї хлопчаками груші в саду крали, лежить під парканом, а ми тачку котимо до яру, а вона так жалібно: « Андрію, візьміть й мене, чого вам синки двічі їхати, сили бережіть, вам жити треба». Сказала і очі якось потускніли, і дихає, і ніби не жива.

Батько. Страшно. Та її правда. Вам жити треба, жити і вчити дітей, що хліб –  він святий. Шануйте його.

Син. Так, тату, піду.

Батько. Йди, сину, й пам’ятай, що добре діло робиш: не годиться так людям, де впав там і конати. Горілку випий, легше буде. Одна картоплина твоя, а інші чотири - сестрам. Окраєць хліба - жінці, їй треба, треба. Дивись дотягнемо до весни. А весною воно легше, луччє буде.

Син. Добре, принесу. Сам не з’їм, соромно буде.

Виходить.  Вбігають хлопці

 Хлопець 1. Та як же це? Та хіба це можливо?

Хлопець 2. У вас же люди пухлі від голоду. А ви, голова! й мовчите про це! Ви, що боягуз!

Батько. Так не мовчали - і двох голів села втратили. Омелька повісили, бо зерно громадське для посівної сховав, ех розумний був чоловік. Свирида забили нагайками, бо мав сміливість в область писати. А я – боягуз. Мене громада вмовила, а й не хотів. Говорять, якщо не ти, то чужого пришлють, тоді всі погибнемо. Ніхто нас не хоче чути, тілько дай, дай. А що давати, все вигребли.

Хлопець 2. А ми  знімемо фільм і відвеземо в город, покажемо усім.

Батько. Не можна, он уже поліцай заходив, а перед цим попередив, що все передивляться і якщо що, то як зі Свиридом та Омельком зроблять. Вам треба все забути і їхати додому.

Хлопець 1. А ми не можемо забути. Ми зробимо так: на цю плівку знімемо степ, і вашим покажемо, а на цю плівку знімемо правду, закопаємо під дубом, що до чумацької балки йде. А через роки, хтось знайде і дізнається всю правду. Правду про стежки болю і страждань сильних людей. Правду про долю українців. Знімай, знімай. Доле, доленько. Ось яка ти.

 

Дівчина. Люди добрі! Пам’ятайте! Всіх поіменно! І знайте! Їх знищили за те, що вони народилися і виросли на нашій землі. А тому наш найсвятіший обов'язок сьогодні - зберегти пам'ять про всіх невинно закатованих під червоним прапором; пам'ять про тих, хто не дожив; пам'ять про тих, хто недолюбив; пам'ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути.

 Дівчина. Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору. Хай же пам'ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

(музична заставка зі свічками)

 Минули навіки дні чорних негод -

Живе Україна! І вільний народ,

Як з попелу Фенікс, ожив і злетів,

І зорями зміряв простори степів.

 

Живи, Україно, живи для краси,

Для сили, для правди, для волі!..

Шуми, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі.

Авторський колектив ВСШІ "Одарованість" ХОР

Педагог-організатор Оксана Варченко

Керівник дитячого театрального колективу "Гармонія"

Оксана Савченко

Редакція Ксенія, @oksi-m

Фото @oksi-m

То, что осталось за кадром!

Три недели ежедневных репетиций.

Последние рекомендации наставников

 

P.S. Вырученные средства будут переданы на развитие детского творческого коллектива "Гармонія".