Уважаемые пользователи Голос!
Сайт доступен в режиме «чтение» до сентября 2020 года. Операции с токенами Golos, Cyber можно проводить, используя альтернативные клиенты или через эксплорер Cyberway. Подробности здесь: https://golos.io/@goloscore/operacii-s-tokenami-golos-cyber-1594822432061
С уважением, команда “Голос”
GOLOS
RU
EN
UA
ukrainochka
7 лет назад

Василь Стус – нескорений син своєї Батьківщини

Сьогоді в це важко повірити, але Василь Стус зростав та вихоховувався в місті Донецьку, в Україні. Він мав вибір та хороші перспективи в житті  – піти протоптаними стежками "щасливої" радянської людини, яка вступила до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії наук УРСР у Києві або піти терновим шляхом громадянина, котрий до кінця своїх днів залишився вірним своїм переконанням.

4 вересня 1985 року в совіцькому таборі для політв'язнів,  у селі Кучино Чусовського району Пермської області, на 47-у році життя помер наш поет, справжній патріот, який не скорився радянській, табірній владі.

Василь не боявся правди, його боялися  всі, хто знав справжню ціну Стусового слова: колеги по цеху - українські письменники та літературознавці, професійні мовчальники 70-тих, які возвеличували радянську владу та мали привілеї від цього.

  Іван Світличний  В. Стусові

  І ти в пусті й холодні очі,
Як в прірву, глянеш знов і знов,     

1972 року Василя заарештовують за участь в акції протесту проти арештів шістдесятників під час прем'єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». З того часу  до 4 вересня 1985 року він майже безперервно перебуває в таборах і на засланнях. 


  "Як добре те, що смерті не боюсь я..."


 Як  добре  те,  що  смерті  не  боюсь  я  
і  не  питаю,  чи  тяжкий  мій  хрест.  
Що  вам,  богове,  низько  не  клонюся  
в  передчутті  недовідомих  верств.  
Що  жив-любив  і  не  набрався  скверни,  
ненависті,  прокльону,  каяття.  
Народе  мій,  до  тебе  я  ще  верну,  
і  в  смерті  обернуся  до  життя  
своїм  стражденним  і  незлим  обличчям,  
як  син,  тобі  доземно  поклонюсь  
і  чесно  гляну  в  чесні  твої  вічі,  
і  чесними  сльозами  обіллюсь.  
Так  хочеться  пожити  хоч  годинку,  
коли  моя  розів'ється  біда.  
Хай  прийдуть  в  гості  Леся  Українка,  
Франко,  Шевченко  і  Сковорода.  
Та  вже!  Мовчи!  Заблуканий  у  пущі,  
уже  не  ремствуй,  позирай  у  глиб,  
у  суще,  що  розпукнеться  в  грядуще  
і  ружею  заквітне  коло  шиб.

У 1989 році перепохований на Байковому кладовищі в Києві.

У 1991 році за збірку поезій «Дорога болю» Василь Стус був посмертно відзначений Державною премією ім. Т. Шевченка.

  Долі не обирають… Її приймають – яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас.  Василь Стус  
0
0.711 GOLOS
На Golos с May 2017
Комментарии (3)
Сортировать по:
Сначала старые