ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО І ЖИВОТВОРЧОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО.

Історики Східної Церкви одностайно стверджують, що передусім дві події дали мотив до встановлення цього святкування: знайдення Господнього Хреста в IV ст. і його повернення з перської неволі в VII ст.

Свято Воздвиження Чесного Хреста належить до дуже старовинних свят, але, як історія знайдення Хреста Господнього, так і історія виникнення самого святкування з цього приводу оповиті серпанком легенд і тут нелегко відрізнити історичну дійсність від вигадки.

Треба зауважити, що у цьому святкуванні не йдеться про звичайне шанування Хреста Господнього, яке буває у Хрестопоклонну неділю. Тут ідеться про те, що, власне, становить сенс свята, про що говорить сама назва: "Воздвиження", що означає - Піднесення, тобто окрема урочиста священнодія прославлення Хреста Господнього.

Початку святкування Воздвиження дало освячення храму Воскресіння Господнього, що його збудував рівноапостольний Костянтин Великий на Голгофі в Єрусалимі. Це освячення відбулося дуже врочисто за єрусалимського святителя Макарія 13 вересня 335 року. Наступного дня після освячення храму було врочисте воздвиження віднайденого Хресного Дерева. Під час воздвиження народ багато разів взивав «Господи помилуй». Відтоді Східна Церква щорічно святкує пам’ять посвячення храму Господнього Воскресіння 26 вересня, а Воздвиження Чесного Хреста — 27 вересня.

Друга важлива подія, що зробила загальним свято Воздвиження на Сході й на Заході це повернення Господнього Хреста з перської неволі. Перський цар Хозрой у 614 р. захопив Єрусалим і забрав Господній Хрест до своєї столиці в Ктесифоні. Через 14 років імператор Іраклій після своєї перемоги над персами віднайшов Хрест Господній та приніс його до Єрусалиму, де 14 вересня відбулося друге врочисте воздвиження-піднесення. Відтоді свято стали називати: «Всесвітнє Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього». Оскільки свято Воздвиження нагадувало про Христове розп’яття і смерть, то з найдавніших часів стало звичаєм Церкви в цей день дотримуватися строгого посту.

В історії Церкви Руси-України цей обряд "Воздвиження Хреста" згадується вже в ХІІІ ст. В давні часи, воздвиження святого Хреста проводилося тільки у єпископських кафедральних храмах і великих соборах, де був єпископ і багато священиків. Митрополит Кіпріан (1381–1406) у своєму «Повчанні руському духовенству» пише: «А щодо воздвиження Чесного Хреста, то в кожній церкві, по цілій землі, де живуть християни Хрест воздвигають, де є хоча б один священик, на славу Чесного і Животворчого Хреста».

Опис обряду воздвиження можна знайти в історичних згадках XV і XVI ст. Винесення святого Хреста після великого славослів’я на утрені та воздвиження його — все так само, як і сьогодні — було п’ять піднесень з усіх сторін тетраподу, а останнє воздвиження ще раз на схід. Під час кожного воздвиження хор співає «Господи помилуй». Обряд закінчується поклонінням і цілуванням святого Хреста при співі кондака «Вознісся на хрест волею» і «Хресту Твоєму».

Свято Воздвиження нагадує нам про наш обов’язок шанувати, любити й визнавати святий Хрест. «Не стидаймося Хреста Христового, — каже святий Кирило Єрусалимський у своїй 4-ій огласительній промові — хто б його не укривав, а Ти явно клади його на своєму чолі, щоб демони, бачачи царський знак, тремтіли й далеко втікали. Роби цей знак, коли ти їси чи п’єш, коли сидиш, лежиш, встаєш або ходиш, словом, при кожній нагоді». А святитель Іоан Золотоустий каже: «Хрест — благовоління Отця, слава Єдинородного, радість Духа, окраса ангелів, утвердження Церкви, твердиня Святих, світло всього всесвіту».