Вінки барвисті

Я життям збентежена до краю,
З джерела нового воду п'ю;
В інший бік тихенько повертаю,
Щоб знайти стежиночку свою.

Крають мене сумніви і мучать,
В безнадійність кидають дарма...
А весна заквітчана, співуча
Душу з мене вражену вийма!

І злітає з губ моїх молитва,
Гаряче струмить у небокрай.
В ній багато сонячного світла -
Наче заіскрився водограй!

Доле моя, мамо сивокоса!
Дай мені натхнення навесні!
Щоб слова, неначе в травах роси,
Стали і прозорі, і ясні;

Щоб вони сплелись в вінки барвисті
Про мої невтримні почуття! -
Ці вірші, лелеками в намисті,
У безмежний простір полетять.

Дай мені святкову вишиванку
України, рідної землі,
Щоб із ночі, майже до світанку,
Тьохкали у серці солов'ї;

Щоби маки, мальви та волошки
Простелились килимом до ніг...
Хай же нагадають мені трошки
Мамин чудодійний оберіг!

ПРЕКРАСНОГО ВСЕМ НАСТРОЕНИЯ!

С теплом души, ваша @tinochka - Валентина Бородай

Фотографии собственные