Юрій Іллєнко. Згадаймо добрим словом митця

Всім українцям запав у серце фільм "Тіні забутих предків".  Фактично, зі прем'єри цього фільму почався спротив української інтелігенції,  який ми зараз знаемо як "рух 60-десятників". 

Саме під час показу "Тіні забутих предків" з глибини темної зали пронулали сміливі на той час слова «Хто проти тиранії – встаньте!»  Майже вся зала підвелася.

Оператором у Параджанова був наш талановитий  Юрій Іллєнко. Людина дуже багатогранної, цікавої, незламної долі. Народився він  9 травня 1936 року та зареєстрований був у ЗАГСі 18 липня. Йому сьогодні могло б виповнитись 81 рік.

У 1963 році доля  звела його з Параджановим. Він все своя життя пишався тим, що долучився не просто до  легендарної стрічки, а також до акту відродження слави українського духу. Фактично Іллєнко став одним із  будителів української ідеї в 60-х роках. Він все своє життя вболівав за Україну,  хотів свій біль передати глядачам через стрічки.

("Тіні забутих предків")

Після "Тіні забутих предків"  окрилений успіхом Юрій Іллєнко пробує себе в режисурі. Фільм про винищення українського села - «Криниця для спраглих»-  був заборонений комуністичної партією. 

Його наступний шедевр «Вечір на Івана Купала» також  був знятий з екрану рішенням міністра культури СРСР Романова.  Дирекція Венеціанського  кінофестивалю просила Іллєнка приїхати з цим фільмом на фестиваль та вже заочно готова була видати  йому головний приз «Золотий лев». Міністр культури СРСР Романов стверджував, що такого фільму взагалі більше не існує в Радянському Союзі. 

(«Вечір на Івана Купала»)

А за фільм «Білий птах з чорною ознакою» Іллєнко стає ворогом радянського народу. Це був його «найбільш шкідливий фільм, що колись було зроблено в  Україні, особливо шкідливий для молоді». Важко уявити, що цей фільм бачив весь світ, але не бачили свої глядачі в Україні. Партія та вожді боялися, щоб з яничар не виросли Українці.

( «Білий птах з чорною ознакою» )

Юрій Іллєнко отримав світове визнання. Його двічі запрошували знімати у Голівуді, але вперше  КГБ повідомило, що ніде не може знайти Іллєнка, щоб передати йому пропозицію. 

Наступного разу Юрію влаштував втечу з СРСР чорногрський продюсер Чедо Вулевич. Він домовився з капітаном судна, що той перевезе Юрія до Італії. Але Іллєнко зійшов з парому, бо знав, що  КГБ  замордує його братів у Києві.

Постійні  заборони, переслідування, цькування залишили свій слід на здоров’ї Юрія Іллєнка  – у нього стався інфаркт. 

Ви можете собі уявити, що якийсь секретар-неук, ідеолог  ЦК заборонив сценарій про Мазепу зі словами: «Якщо Іллєнко не хоче, щоб з ним  трапилось те, що трапилось з Мазепою після Полтави, то хай закопає свій  сценарій в себе на городі!» 

Найголовнішою метою життя Юрія Іллєнка було показати нам справжнього Івана Мазепу, а не того, якого змальовувала, оббріхувала та спотворювала Москва.  Він третину свого життя виношував ідею та 2002 році таки зняв проект із геніальним Богданом Ступкою «Молитва за гетьмана Мазепу». Звичайно, що цей фільм для показу в Росії заборонили. Там ще й далі в церквах оголошували анафему величному гетьману.  В Україні при владі були старі комуністи з СРСР і також  зняли фільм з кінопоказів та  заборонили для показу по телебаченню.

(«Молитва за гетьмана Мазепу»)

Після такого зневажливого ставлення Юрій Іллєнко зробив гучну заяву для преси: «Я йду з кіно,  бо з цією бандитською владою не хочу мати справи» 

Ми, українці, повинні знати, шанувати  відомих та визначних Українців.