[Пост от Голосёнка] Мова на долоні

Кожна мова від самого початку існування має свої особливості. З часом вона змінюється, вдосконалюється, або навіть відходить у забуття. Багато людей хочуть і роблять все для того, щоб вона жила. Можна почути, що все залежить від сучасної молоді. Від того, чи захоче вона мати зв’язок зі своїми предками, минулим. Та все ж є багато людей, які цікавляться законами певної мови, вивчають її, але ніхто не може відчувати, знати її краще, ніж та людина, котра з нею народилася.

Українська мова неповторна, милозвучна і така різна. У цьому я переконалася, коли побувала у таборі «Школа Успіху», що в Києві.

Саме там зібралися діти з усіх куточків України, з кожної області. Нас згуртували разом, щоб навчитися працювати у команді, швидко та розумно мислити, щоб вміти використовувати отриману інформацію в реальному житті і, звичайно, познайомитися з однолітками, які надихають боротися за свою мрію.

До речі, це гасло табору. Ми повторювали його щодня не один раз. Думаю, так нам намагалися передати свій запал, бажання іти до своєї мети.

Як нас зустріли?

Добрим словом, теплом, усмішкою на обличчі. Бажанням передати знання, які кожен вже встиг зібрати.

Що мене найбільше вразило?
Певно, краще сказати, хто. Переконана, самі учасники, їх знання історії держави, міста, в якому народилися. Те, як швидко вони опановують знання, включаються в новий вид роботи. Мене здивувало бажання кожного досягти успіху. Там я знайшла багато друзів, людей близьких мені по духу. Ми різні, але нас об’єднує небайдужість.

Звичайно, кожна з дівчат має певне захоплення. Аня з Кривого Рогу цікавиться філософією, Марина з Хмельницька любить фотографувати, Юля з Полтави співає, пише книги українською. Її оповідання дивували нас неординарністю сюжету.

Закохана в поезію Юля, заворожила красивим читанням напам’ять. Ми навіть влаштували своєрідні «поетичні посиденьки».

Чим займалися в цю незабутню декаду липня?

У перші два дні ми старалися познайомитися з якнайбільшою кількістю учасників. Щодня слухали цікаві лекції, наприклад, про нежіночі професії, навчання за кордоном, про сучасні виклики та тренди у навчанні, про вміння знаходити можливості для саморозвитку. Училися чітко формулювати свою думку, ставити завдання. Нас часто збирали разом, щоб могли краще познайомитися. Наприклад, ми виконували завдання, розповідаючи про себе, через презентацію речей, що були на нас.

Мої однолітки знають українську, і хоча дехто не розмовляє нею щодня, у таборі всі намагалися говорити рідною мовою. У кожного свій діалект і певна «родзинка», але вони хочуть знати як повинно бути, де потрібно поставити наголос, яке слово доцільніше вжити, як говорити правильно. Хочуть бути освіченими, сучасними, досягти висот у власному розвитку.

Чи буду я успішною?

Яке майбутнє чекає нас? Переконана, кожен може стати успішним, якщо не буде звертати увагу на людей, котрі не вірять у нього. А головне - здолати свою лінь, бо вона може знищити наполегливість, а це вб’є мрії, бажання працювати над собою. Але ровесники, яких я зустріла сильні, мудрі, швидкі, нездоланні.

Усе в наших руках. Необхідно просто уважно придивитися до своїх долонь, щоб зрозуміти призначення. Для себе я поставила основні цілі:

знати рідну мову (хочу себе поважати);

досконало вивчити англійську (мрію побачити інші країни);

познайомитися з історією Херсонщини (щоб розповідати про свій край).

Надіюся, що багатостраждальні сторінки історії розвитку української мови, нації, держави ніколи не повернуться. Ми достойні жити у вільній, щасливій, красивій країні. І вічним оберегом для співвітчизників є МОВА.

На мою думку, майбутнє в надійних руках сучасної молоді.

Перевод поста на русский язык

Каждый язык с начала своего существования имеет особенности. Со временем он меняется, совершенствуется, или даже уходит в забвение. Многие люди хотят и делают все для того, чтобы он жил. Можно услышать, что все зависит от современной молодежи. От того, захочет ли она иметь связь со своими предками, прошлым. И все же есть много людей, которые интересуются законами определенного языка, изучают его, но никто не может чувствовать, знать его лучше, чем тот человек, который с ним родился.

Украинский язык неповторимый, благозвучный и такой разный. В этом я убедилась, когда побывала в лагере «Школа Успеха», что в Киеве.

Там собрались дети со всех уголков Украины, из каждой области. Нас объединили вместе, чтобы научиться работать в команде, быстро и разумно мыслить, уметь использовать полученную информацию в реальной жизни и, конечно, познакомиться со сверстниками, которые вдохновляют бороться за свою мечту.

Как нас встретили?

Добрым словом, теплом, улыбкой на лице. Желанием передать знания, которые каждый уже успел собрать.

Что меня больше всего поразило?

Вероятно, лучше сказать, кто. Сами участники, их знания истории, города, в котором родились. То, как быстро они овладевают знаниями, включаются в новый вид работы. Меня удивило желание каждого добиться успеха. Там я нашла много друзей, людей близких мне по духу. Мы разные, но нас объединяет неравнодушие.

Конечно, каждая из девушек имеет определенное восхищение. Аня из Кривого Рога интересуется философией, Марина из Хмельницкого любит фотографировать, Юля из Полтавы поет, пишет книги на украинском. Ее рассказы удивляли нас неординарностью сюжета.

Чем занимались в эту незабываемую декаду июля?

В первые два дня мы старались познакомиться друг с другом. Ежедневно слушали интересные лекции, например, о не женских профессиях, обучении за рубежом, о современных трендах в образовании, об умении находить возможности для саморазвития. Учились четко формулировать свое мнение, ставить задачи. Нас часто собирали вместе, чтобы могли лучше познакомиться. Например, мы выполняли задания, рассказывая о себе, через презентацию вещей, которые были на нас.

Мои сверстники знают украинский, и хотя некоторые не говорит ежедневно, в лагере все пытались говорить на родном языке. У каждого свой диалект и определенная «изюминка», но все хотят знать, как должно быть, где нужно поставить ударение, какое слово целесообразнее употребить. Хотят быть образованными, современными, достичь высот в своем развитии.

Буду ли я успешной?

Какое будущее ждет нас? Уверена, каждый может стать успешным, если не будет обращать внимание на тех, кто не верят в него. А главное - преодолеть свою лень, потому что она может уничтожить настойчивость, а это убьет мечту, желания работать над собой. Но ровесники, которых я встретила, сильные, мудрые, быстрые.
Все в наших руках. Необходимо просто внимательно присмотреться к своим ладоням, чтобы понять назначение. Для себя я поставила основные цели:

знать родной язык (хочу себя уважать)
в совершенстве владеть английским (мечтаю увидеть другие страны);
изучить историю Херсонщины (чтобы рассказывать о своем крае).

Надеюсь, что многострадальные страницы развития украинского языка, нации, государства никогда не вернутся. Мы достойны жить в свободной, счастливой, красивой стране. И оберегом для соотечественников неизменно является язык.

По-моему, будущее в надежных руках современной молодежи.

Автор Анна @ptashka.
Фото із архіву автора.