Роки летять і поринають в небуття . . .

Роки летять, роки летять і поринають в небуття.
Неначе я ще й не жила, а вже кінчається життя.
Життєва осінь догора, а я над прірвою сама.
І з першим снігом вже іде моя зима, моя зима...
Упав той сніг мені до ніг, упав на плечі і на коси.
А я все згадую весну, пташиний щебіт, ранні роси...
А я все згадую любов, одну єдину і останню.
І поринаю знов і знов в щасливий світ свого кохання