Блог

Спасибо, друг мой старый, ноутбук! За то, что по ночам с тобою вместе Мы пишем снова и стихи, и песни, Не покладая клавишей и рук. Конечно ты устал – «артрит», «склероз». Но клавиши пока не западают. И ты мне рад, я это точно знаю… А значит не пора в анабиоз – Мы лучшего еще не написали, Мы не…

Случилась утром головная боль Не от похмелья, просто на погоду. Но раскисать депрессии в угоду Не стану, также не скажусь больной. А зачерпну в ладони ветерок, Осенний сплин налью в большую кружку, Лимон добавлю, размочу в нем сушку, И на пороге, глядя на восток, Скажу «привет» прохладному…

Я відправляю Всесвіту листи, Листівки, телеграми та прохання... Лікую так себе від самоти В передчутті прийдешнього кохання. Ловлю в долоні золото зірок, Танцюю з вітром в місячному сяйві. Стаю дедалі ближче, хоч на крок, До нього... І слова, напевно, зайві - Все можна прочитати по очах, У…

Отяжелели рифмы, впали в спячку. Словарь на букве «Н» нашел «заначку» - Забытую поэтом сотню гривен… …О, как поэт мечтателен, наивен, Что верит часто сказкам и приметам… (Поэты все немножечко с приветом) – Но, выплетая полотно из слов, Легко ломают ржавчину оков, Надетых на людей стереотипов… И в…

Перебираю фото і думки. Занурююсь у море ностальгії, Де загубились спогади і мрії, Страхи дитячі, Зрілості страхи… Печалі мулом випали на дно. А радість в хвилях сонячним промінням Підморгує наступним поколінням Та випрядає золоте руно Наступних днів, Наступних зим та літ… На березі хтось знову…

Обнажая эмоции грусти, Осень землю укроет листвой. Теплый ветер на волю отпустит, А холодный – возьмет на постой. С полки снимет альбом старых фото, Где когда-то весною была. Ей зимой еще быть не охота, Не закончены видно дела. И со вздохом усядется в кресло, Во дворе под пушистым плющем, С чашкой…

Поет нікому не належить. Він серцем чує хвилі рим. Щось, начебто його бентежить, Щось він, напевно б говорив, Та заколисаний рядками Та протиріччями думок, Забувся мріями та снами. Зробив в безмежність легкий крок. А там чудові краєвиди, А там кохання, щастя, сміх… Поет блукає, як сновида Серед…

«Розіп’ятий неспокій»… Якась може мантра чарівна? Медитую, мовчу і чекаю нічну прохолоду. Спека липня не лагідна, все ж таки вірю, наївна, Що мені подарує у серпні природа погоду Ту, що я так люблю, трохи схожу на вересень, осінь… Там де теплий туман обіймає у ранці ріку.

День скитается в поисках ночи, Утомленный полуденным зноем. Он придумать пытается строчки, И поведать, что стал он изгоем. Что не видит далекие звезды, Пока небо не станет чернильным. Что рожден он совсем не для прозы, Что не хочет быть сладко-ванильным. Что ему по душе бархат черный С золотыми…

Имея на безумства право, Творит волшебник чудеса… И не найдете вы управы На тех, кто прямо в небесах, Подвластный дуновенью ветра, Парит в фантазиях и снах. Бежит по краешку рассвета И носит осень на руках. Волшебник может легкой кистью Нарисовать любой пейзаж – Раскрасить необычно листья И…

Насытившись соком заката, Вселенная шествует в ночь, Приладить на небо заплаты, Галактикам новым помочь. Посеять там новые звёзды На черных полях пустоты… Поэзия, музыка, проза На Землю сойдут с высоты Под грифом «твоё вдохновенье». И в сердце затеплится свет.

Июльский зной, впрочем, далеко не вездесущий, однозначно вызывает желание нырнуть в воду или хотя бы спрятаться в тень, а мыслительную активность неумолимо трансформирует в режим ленивого расплава. Но если присмотреться - в глубине души поэта это избыточное тепло помогает вырасти и обрести силу…

Иногда случайно ветер донесет до тебя несколько слов, или кто-то произнесет вслух строчку... И тут появляются музы... Сразу две... И диктуют тебе свои варианты стихов. На разных языках.Ну и какой смысл отказываться от вдохновения?))) Вот так случилось сегодня со мной.

Не вистачає часу, слів? Чи подиху не вистачає? Вітрила білих кораблів Знов зустрічають на причалі. Вітрила-крила і вітри, Солоні бризки хвиль блакитних – Відходимо… Від самоти, Від смутку, болю, жартів бридких. Розпечений пісок пашить Та обпікає серце, душу. І що ж воно так знов болить, І що ж я…

«Нам не дано предугадать, Как слово наше отзовётся...» Можно согласиться с Тютчевым, но есть ещё правила техники безопасности при обращении со словом, и такими чернилами они написаны, что гадать тут не стоит — нужно просто знать и помнить. По мотивам произведения: Словом можна вбити Натали…

Снова что-то идет не так – Ветер сделал июль прохладным, Воет ночью, как пять собак, Или волк молодой голодный. Облака будто шерсти клок Серой тенью дожди приносят. Ливни хлещут наискосок, На лугах трав никто не косит… Вроде лето, а вроде нет – Осень к нам забрела случайно.

Зникли легкість, крилатість та спокій. Кожен ранок невтішні новини. І все швидше години та роки. Відчуття – безпорадність, провина, Бо не можеш цей жах зупинити. Наче з’їхали з глузду земляни. І не радують літо і квіти, І душа, наче та порцеляна, Що вже майже розбита на скельця Та затоптана просто…

Хіба не знаєш, словом можна вбити. Чи отруїти, чи позбавить віри. Накрити смутком, можна спопелити, І далі буде все гірким та сірим. Від слова рани гояться так довго, Що іноді не вистачить життя. Не зловиш слово поруч, чи за рогом, Не допоможе навіть каяття – Розбита склянка цілою не стане, Сліди…

Первый месяц лета всегда удивляет своей новизной и контрастами. Вот и сейчас, прощаясь с ним, мы вспоминаем и томление в объятиях продолжительной жары, и восторг трепета перед стихией, и любование землёй, умытой и ярко зеленеющей после ливней... По мотивам произведения: Дякую, червень Натали…

Алея, затінок, мереживо платанів, Розпечене повітря, де ж той бриз? Де бризки прохолодні від фонтанів? Таким приємним був би цей сюрприз… Дванадцята, жаркіше, гарячіше. Шукаю де сховатись хоч на мить. Ось полудень… А вечір все ж миліше Бо день неначе полум’я горить.